Культурна дипломатія зі смаком меду: як Київ святкував Рош га-Шана разом з Міністерством туризму Ізраїлю

Культурна дипломатія — це не лише зустрічі високого рівня та підписані документи. Іноді вона пахне свіжим хумусом, звучить у мелодії шофара і відчувається в теплій усмішці друга, якого не бачив давно. Саме так 17 вересня в Києві ми разом з Міністерством туризму Ізраїлю й чарівною його директоркою в Україні Ганною Романенко зустрічали Рош га-Шана — єврейський Новий рік.

У залі «Бібліотека» готелю Hyatt Regency було затишно й святково. Осінній дощ за вікном тільки підкреслював атмосферу тепла всередині. На столах чекали символічні яблука в меду — щоб рік був солодким, гранати — щоб добрі справи множилися, як зернята, й обов’язкова риба — щоб бути в голові, а не в хвості. У повітрі звучало «Шана Това у-метука» — побажання доброго й солодкого року, яке гості дарували одне одному, немов закарбовуючи цю мить у «Книзі життя».

Коли задзвенів шофар, серце мимоволі стислося — це був заклик до оновлення, до нових рішень і чистих почуттів. У такі миті відчуваєш: традиції не просто живуть — вони торкаються душі.

Свято мало і свій особливий смаковий акцент. Традиційні хумус і бабагануш, ніжний малиновий десерт і навіть подарункові баночки хумусу стали більше ніж частуванням — вони стали мовою діалогу. Особливим сюрпризом був хумус Hummus.Bite від Анастасії Гульванської — «єврейської мами з українським паспортом». У цій страві, як і в самій господині, відчувалося поєднання двох культур, двох ідентичностей, двох сердець.

А тонко й натхненно про традиції розповіла блогерка Інна Царук. Її презентація стала тим самим «містком», що дозволив кожному гостеві відчути себе частиною багатовікової історії єврейського народу.

Такі зустрічі — це не просто ланч чи культурна подія. Це — дипломатія серця. Вони створюють простір, де дипломати, журналісти, діячі культури й інфлюенсери можуть говорити відверто, мріяти разом і будувати плани. У цих щирих розмовах і народжується довіра, яка є основою будь-якого партнерства між країнами.

Ганна Романенко знову й знову доводить, що культурна дипломатія може бути ніжною, теплою й по-справжньому людяною. Вона вміє збирати людей і створювати атмосферу, у якій дружба Ізраїлю та України набуває не лише офіційних, а й дуже особистих рис.

Наприкінці зустрічі хтось тихо сказав: «Наступного року — в Єрусалимі». У цій фразі — і традиція, і мрія, і обіцянка. Бо культурна дипломатія — це міст надії, який ми будуємо разом.

І навіть якщо за вікном осінь і дощ, у серцях залишаються тепло, світло і віра в те, що новий рік принесе добрі новини. Бо святкувати — це мистецтво, а розділяти радість — це сила, яка здатна об’єднувати народи.

Шана Това у-метука! Хай цей рік буде для всіх нас солодким, добрим і щасливим.

Антоніна Ліннік

Світлини Оксани Різової.