Національна ідея — це основа світогляду нації та ключовий стимул для зміцнення її державності

28 травня — День Незалежності Азербайджанської Республіки

 

Щороку 28 травня Азербайджан відзначає одне з найважливіших державних свят — День Незалежності Азербайджанської Республіки. Ця дата увічнює історичну подію, коли в 1918 році була проголошена Азербайджанська Демократична Республіка (АДР) — перша світська демократична держава на мусульманському Сході. Саме в цей день було закладено підвалини сучасної азербайджанської державності, що стало результатом тривалої боротьби народу за незалежність після століть перебування під владою Ірану, а згодом Російської імперії.

Історична спадкоємність

День Незалежності— не лише свято, а й важливий елемент національної ідентичності. Принципи, закладені у Декларації незалежності 1918 року, стали фундаментом для сучасного Азербайджану. Навіть після радянської окупації ці ідеї не були забуті — вони передавалися з покоління в покоління як символ надії на відновлення державності.

Історичний контекст створення АДР

Після краху Російської імперії та революційних подій 1917 року у Закавказзі сформувався політичний вакуум. У травні 1918 року, після розпаду Закавказького сейму, мусульманська фракція на чолі з Мамед Еміном Расулзаде оголосила про створення незалежного Азербайджану. У Тифлісі було ухвалено Декларацію незалежності, яка визначила республіканську форму правління, суверенітет народу та гарантії прав і свобод усіх громадян — незалежно від національності, віри, соціального стану чи статі.

Проголошення АДР стало важливою подією міжнародного масштабу. Азербайджан першим серед мусульманських народів запровадив парламентську демократію, визнав права жінок на рівні з чоловіками та започаткував рівність громадян незалежно від релігії та етнічної приналежності — ще до багатьох західних країн.

 У 1919 році АДР відкрила дипломатичні представництва в кількох країнах Європи, зокрема у Франції, Великій Британії та Італії. Азербайджан - одна з перших держав у світі, яка надала жінкам виборче право. Прапор АДР, який сьогодні є державним символом сучасного Азербайджану, поєднує тюркську ідентичність (синій), ісламські традиції (зелений) та сучасність (червоний). Попри надзвичайно складну геополітичну ситуацію, нестабільність і зовнішні загрози, АДР протрималася 23 місяці.

У квітні 1920 року вона була окупована радянськими військами, а її незалежність втрачена на десятиліття.

Відновлення незалежності і новітня історія

Лише 18 жовтня 1991 року, на тлі розпаду СРСР, Азербайджан відновив свою незалежність, прийнявши Конституційний акт про державну незалежність. Із 1992 року День Республіки став офіційним святом і вихідним днем, який відзначається не лише на території країни, а й в азербайджанських громадах по всьому світу.

Азербайджанська ідея: від віри — до знання,

від традиції — до держави

Філософська думка давно визнала: національна ідея відіграє ключову роль у житті суспільства та в політичній практиці держави. Саме вона визначає напрям історичного розвитку, формує систему цінностей і забезпечує ідеологічну єдність народу. Тому кожна нація повинна сформулювати власну національну ідею як об’єктивне вираження політичної самосвідомості, інакше саме її існування втрачає внутрішнє виправдання і перспективу. Національна ідея не є плодом фантазії однієї людини — вона виростає з глибини колективної свідомості, накопичується в історичній пам’яті й знаходить підтримку в конкретних соціальних і політичних реаліях свого часу. В умовах багатонаціональної держави національна ідея, щоб виконувати консолідуючу функцію і сприяти збереженню територіальної цілісності, має враховувати інтереси всього населення країни — незалежно від мовних, етнічних чи релігійних відмінностей.

Азербайджанська національна ідея — як наймогутніша зброя духовного та політичного опору — пройшла тривалий шлях становлення. Її формування супроводжувалося боротьбою за спільні цілі та стратегію розвитку суспільства, в якій брало участь багато поколінь азербайджанців XIX — початку XX століть. У процесі вироблення пріоритетів національного руху спочатку домінувала релігійна складова, яка з часом трансформувалася в культурно-історичну парадигму національного самопізнання і лягла в основу ідеї азербайджанства як сучасної платформи єдності.

Культура, традиції, історія та повага — наші цінності й орієнтири

У цьому контексті доречно згадати слова одного з “батьків” сучасної Італії, графа Камілло Кавура. Після завершення багатовікового процесу об’єднання країни він у 1861 році виголосив історичну фразу: “Італію ми створили, тепер наше завдання — створити італійців”. Кожен афоризм, безумовно, загострює суть, але важко не помітити, що перед сучасною Україною стоїть подібне завдання, хай і в інших історико-політичних умовах.

Про це, зокрема, писав Президент України Леонід Кучма у своїй книзі “Україна — не Росія”, виданій у Москві 2004 року: “Звісно, головні адресати моєї книги — в Україні та в Росії. Особливо я був би радий, якби її прочитали деякі російські політики. Президентська посада дала мені можливість поглянути на тему „Україна — не Росія“ під таким кутом, який мало доступний іншим спостерігачам. Я, як ніхто, розумію, які серйозні проблеми може породжувати нерозуміння цієї істини, навіть якщо воно й не є зловмисним. Але ж навіть доброякісна пухлина іноді буває смертельно небезпечною. На щастя, мені доводилося бачити й інше — як приходить розуміння. Воно прийшло ще не до всіх, але ж історія триває”.

Далі він наголошував: “Йдеться про самоідентифікацію та психологію. Українські політологи й соціологи сходяться на думці, що процеси консолідації української нації далекі від завершення. Ми досі не до кінця усвідомили, хто ми є. Формула „Україна — не Росія“ відображає одну з ключових складових української самоідентифікації. Проголошувати, скажімо, що Україна — не Туреччина, було б зайвим: це очевидно. Але після того як ми майже тисячу років жили під одним дахом із Росією — під російським дахом — формування нової української ідентичності неможливе без чіткої внутрішньої інвентаризації: ось це — Україна, а ось це — Росія”.

Історія багатьох народів надає яскраві приклади, коли саме в критичні моменти, завдяки лідерству конкретної особистості, відбувався прорив: ситуація в країні змінювалася, суспільство консолідувалося, а кращі його представники об’єднувалися задля досягнення доленосних цілей.

Сила майбутнього — у розумінні минулого

На початку 90-х років, після розпаду Радянського Союзу, Азербайджан опинився на межі розпаду та громадянської війни. Агресія Вірменії проти азербайджанського народу набула широкого масштабу. Криза в економіці, політиці та інших сферах стала серйозним випробуванням. У цей складний період через недосвідченість та відсутність професіоналізму керівництва, що перебувало тоді при владі, країна опинилася у некерованому стані. Цей період був вирішальним для Азербайджану: або він стане незалежною державою, або ж розпадеться та буде знищений унаслідок внутрішніх розбратів і підривної діяльності сепаратистських сил.

Перед Азербайджаном постав вибір: “бути чи не бути”, але в цей критичний момент азербайджанський народ, навіть Президент А. Ельчібей, продемонстрував свою мудрість, звернувшись по допомогу до видатного політичного діяча тієї епохи — Гейдара Алієва. У червні 1993 року Гейдара Алієва було обрано головою Парламенту Азербайджану, і водночас він почав виконувати обов’язки Президента Азербайджанської Республіки. У жовтні того ж року азербайджанський народ обрав його своїм Президентом. І він пообіцяв, і підтвердив кожним своїм кроком сказані ним 10 жовтня 1993 року під час інавгураційної церемонії слова: “Азербайджанський народ переживає найскладніший, трагічний період своєї історії. Я глибоко усвідомлюю ступінь відповідальності, покладеної на мене в цей складний час, і хочу запевнити, що всією своєю діяльністю, всім своїм життям намагатимусь виправдати високу довіру та надії народу”.

Поліетнічна природа Азербайджану сформувала “ідею жити разом”, яку ще Арістотель обґрунтував як високе етичне почуття зрілості й відповідальності народу. Внаслідок політики загальнонаціонального лідера Гейдара Алієва в структуру поняття “нація” були включені всі колективні форми самоідентифікації: етнічні, релігійні, соціокультурні, політичні та інші. Із червня 1993 року національна ідея розвивається у формулі національної незалежності та суверенної держави. Сьогодні поліетнічність як цінність, що характеризує сучасний Азербайджан, формує нову модель національної ідентифікації, ототожнюючи її з ідеологією “азербайджанства” в широкому контексті сталого розвитку та зміцнення державної незалежності азербайджанської нації.

Азербайджанство як ідея виступає ідеалом, що є одночасно і метою, і засобом, і формулою національного буття. У складний момент, куди її втягнуло попереднє керівництво Республіки, коли вирішувалася доля країни, великий син Азербайджану продемонстрував свою відданість азербайджанському народу. Фактично Гейдар Алієв врятував від розпаду країну, в якій за п’ять років — з 1988 по 1993 — змінилося шість керівників. Більше того, він відновив економіку, забезпечив право народу на владу, заклав основи правової громадянської держави.

Національне лідерство як стрижень державності

Пригадую вдалий приклад: під час навчання в Національній академії державного управління при Президентові України один професор, після перших вітань, сказав мені: “Азербайджан — відстала й тоталітарна країна, демократії там взагалі немає тощо… У тебе є чим заперечити аргументовано?” Минув тиждень, я підготував інформацію й передав цьому професорові. Через тиждень він запросив мене до себе й сказав: “Ти мене перевиховав у національному питанні, я ці матеріали передав до журналу «Політика і культура», попросив редактора зустрітися з тобою — якщо є правки, додай, і це буде надруковано”.

І справді, статтю було надруковано українською мовою 5–11 вересня 2000 року в загальноукраїнському щотижневому журналі «Політика і культура» під назвою: “Батько нації, або Чому азербайджанський народ звернувся з проханням до Гейдара Алієва взяти на себе відповідальність за порятунок республіки”.

У статті зазначалося, що відданість основним цінностям азербайджанства стала об’єднувальним чинником азербайджанського народу, забезпечуючи суспільну стабільність і добробут, успішність реформ, реалізацію національних інтересів у глобальній політиці.

Я неодноразово переконувався, що народ Азербайджану щиро любить Гейдара Алієва — як батька нації, мудрого й далекоглядного політика. Знаю, що цю невгасиму любов і шану азербайджанці зберігають у своєму серці й сьогодні.

Скажу не без гордості: мені доводилося багато разів особисто зустрічатися з цією великою людиною і навіть кілька разів виступати перед ним. Його, тодішнього керівника країни, відрізняли доступність, відкритість до спілкування і загалом доброзичливе ставлення до людей.

Особистість, яка визначила епоху нації

Кроки, зроблені Гейдаром Алієвим на шляху формування незалежної та стабільної держави, стали основою історичного прориву Азербайджану. Під його керівництвом було створено Національну армію — гаранта захисту національних інтересів, символ державної волі та сили. Завдяки твердій політиці Алієва не лише було збережено незалежність країни, а й закладено міцні основи її сталого економічного розвитку.

Справжня незалежність, як наголошував сам лідер, полягає у повному володінні національними ресурсами. Саме в цей період Азербайджан уперше у своїй новітній історії виступив як суверенний суб’єкт, який розпоряджається власними багатствами. Країна стала повноправним учасником масштабних регіональних і міжнародних енергетичних проєктів, інтегрувалася у систему глобальної енергетичної безпеки. Ці кроки підготували ґрунт для ухвалення Конституції Азербайджанської Республіки у 1995 році, яка забезпечила правову базу для стабільного розвитку держави.

Азербайджанство — ідея, що об’єднала націю

Гейдар Алієв постійно наголошував, що мова, традиції й культурні цінності — найважливіші інструменти національної єдності. Він говорив: “Рідною мовою створюється кожен народ”. За його ініціативи азербайджанській мові було надано статус державної — ще в Конституції 1978 року, що стало сміливим і героїчним кроком в умовах радянської епохи. У 2007 році за внесок у збереження та розвиток тюркської мови він був посмертно нагороджений премією імені Ататюрка.

Концепція азербайджанства, сформульована Алієвим, вийшла за межі етнічної категорії — вона стала інтеграційною платформою для всіх народів, що проживають в Азербайджані та визнають його своєю Батьківщиною. Ця ідея охоплює збереження національної ідентичності, повагу до духовних витоків і водночас — відкритість до інтеграції з універсальними, загальнолюдськими цінностями.

Держава — через людину, людина — через державу

Гейдар Алієв мав унікальну здатність — говорити з народом так, що кожен громадянин відчував звернення як особисте. Цей глибинний зв’язок лідера з суспільством став одним з головних чинників суспільної довіри, стабілізації та успіху здійснюваних реформ. Він закликав азербайджанців усього світу бути солідарними, підтримувати одне одного, зберігати національні традиції та свята — незалежно від місця проживання. На думку лідера, азербайджанство — це не просто етнічне самовизначення, а відповідальна духовна й громадянська позиція, що об’єднує всіх в єдину історико-культурну спільність.

Спадщина Гейдара Алієва як орієнтир для майбутніх поколінь

Упродовж усього свого політичного шляху Гейдар Алієв незмінно керувався принципами захисту та зміцнення незалежності Азербайджану. Він добре розумів: “Немає шляху важчого, ніж шлях незалежності”, — і все ж упевнено вів країну цим шляхом, зміцнюючи її у правовому, соціальному, економічному, культурному та міжнародному вимірах.

У 1999 році за відданість миру, розвиток демократії та лідерство на пострадянському просторі Кембриджський міжнародний біографічний центр присвоїв Гейдару Алієву звання “Видатна постать XX століття”. Очільником  Азербайджану завжди керували любов до Батьківщини, відданість своєму народові, прагнення до справедливості й гуманізму. Він вірив: “У житті кожен сам обирає — славу чи безслав’я, особистий добробут чи громадянський обов’язок, користь чи совість.”

Фонд Гейдара Алієва: продовження великої ідеї

З глибин національної ідеї азербайджанства виросла і багатогранна діяльність Фонду Гейдара Алієва, який з моменту свого заснування став найважливішим інститутом збереження та популяризації духовної та культурної спадщини Азербайджану. Цей Фонд втілює у собі заповіти загальнонаціонального лідера, відбиваючи його прагнення виховання гідного майбутнього через повагу до минулого. Під керівництвом президента Фонду, Першого віце-президента Азербайджанської Республіки, Посла доброї волі ЮНЕСКО та ІСЕСКО Мехрібан ханум Алієвої та Віце-Президента Лейла Алієвої ведеться масштабна та всебічна робота щодо утвердження національно-духовних ідеалів, які формують свідомість сучасного суспільства. Її діяльність спрямована на зміцнення у суспільному мисленні гуманістичних орієнтирів, ідентичності, історичної спадкоємності та культурної цілісності.

Проекти Фонду Гейдара Алієва охоплюють стратегічно важливі напрями: розвиток науки, освіти, культури, охорони здоров'я, спорту, підтримку молоді, а також інформаційне донесення до світової спільноти правди про Азербайджан. Ці ініціативи продовжують справу, започатковану самим Гейдаром Алієвим — збереження національної пам'яті, утвердження історичної правди та культурної гідності народу.

Заснування Фонду стало виразом любові та глибокої поваги народу до свого великого сина. Гейдар Алієв все своє життя ретельно збирав, зберігав і оберігав культурні багатства Азербайджану. Мистецтво, література, музика, архітектура, історичні пам'ятки — це він розглядав як вічні символи духовної сили, краси і гуманізму. Його внесок у формування ідеології азербайджанства, розвиток діаспорського руху та виховання національної гордості неможливо переоцінити. "Народ, який володіє високою культурою, завжди йтиме вперед, житиме і розвиватиметься", - стверджував Гейдар Алієв.

Київ і Баку: партнерство, перевірене часом

Ще в період своєї роботи на високих посадах у радянському керівництві Гейдар Алієв зробив вагомий внесок у розвиток України. Один із яскравих прикладів — його вирішальне втручання наприкінці 1980-х років, коли порушувалося питання реалізації масштабного проєкту з’єднання Дунаю й Дніпра. Цей проєкт загрожував екологічною катастрофою не лише Україні, а й усій Східній Європі. Прем’єр-міністр України Вітольд Фокін, не отримавши підтримки в Москві, звернувся безпосередньо до Гейдара Алієва. Завдяки його втручанню проєкт було зупинено.

Турбота, що залишилася в пам’яті

Підтримка України Гейдаром Алієвим не обмежувалася питаннями безпеки. З його ініціативи було виділено кошти на реставрацію Київської національної філармонії, яка сьогодні є символом культурної спадщини країни. За його сприяння було побудовано й введено в експлуатацію завод “Оболонь”, а також фабрику дитячого харчування. Алієв допоміг у розвитку київського метрополітену — це був важливий внесок у транспортну інфраструктуру столиці України.

Гейдар Алієв — друг України

В Україні з великою повагою та вдячністю ставилися до Гейдара Алієва як до видатного політичного діяча. Його було нагороджено орденом Ярослава Мудрого, присвоєно звання Почесного громадянина Києва та Почесного доктора Національної академії державного управління при Президентові України. Його іменем названо парк у Києві біля Посольства Азербайджану, а в Українському культурному центрі в Баку встановлено пам’ятник Гейдару Алієву. На відкритті першого у світі пам’ятника Гейдару Алієву в Києві 4 червня 2004 року Президент України Леонід Кучма сказав: “Гейдар з давньотюркської перекладається як вершник, що скаче попереду — це ім’я повністю відображає дух і цілеспрямованість великого лідера”. Він був політиком-реалістом, який поєднував прагматизм і рішучість. Завдяки його мудрій політиці було зупинено бойові дії в Нагірному Карабасі, а розв’язання конфлікту виведено на міжнародний рівень.

Дружба, що зміцнила державність

Леонід Кучма й Гейдар Алієв будували відносини на основі довіри та взаємної поваги. За спогадами колишнього міністра оборони України Валерія Шмарова, моральна підтримка України в критичні роки відіграла вирішальну роль у запобіганні розпаду Азербайджану. Саме особиста дружба двох президентів дала змогу розпочати діалог з опонентами - і зовнішніми, і внутрішніми, зупинити хаос і зберегти незалежність. Спільні зусилля України й Азербайджану дали плоди: розвиток промисловості, науки, створення транспортних коридорів між Європою та Азією, участь у енергетичних проєктах світового рівня. Коли було перекрито східну гілку постачання нафти до України, Азербайджан не залишився осторонь — виконав моральний обов’язок, як писав екс-прем’єр України Анатолій Кінах, і надав своєчасну допомогу дружній державі.

Азербайджанська дипломатія та її уроки

Особливу роль у розвитку азербайджансько-українських відносин відіграв Гейдар Алієв, а згодом — Ільхам Алієв, які зуміли не лише втримати державу в умовах політичних потрясінь, а й перетворити її на модель стійкості для всього регіону. Україна також може винести з цього цінний урок: лише через стратегічне лідерство та мудру дипломатію можна зберегти національний суверенітет.

Сучасна історія Азербайджану нерозривно пов’язана з постаттю Гейдара Алієва — національного лідера, який заклав основи стабільної та незалежної держави. Його політичну спадщину продовжив Президент Ільхам Алієв, який, зокрема, відзначився відновленням територіальної цілісності країни. А це одне із ключових досягнень новітньої державності.

Діаспора — міст між народам

В Україні азербайджанська діаспора завжди відігравала важливу роль — як у збереженні національної ідентичності, так і в просуванні загальнолюдських і толерантних цінностей. Завдяки особистій увазі загальнонаціонального лідера Гейдара Алієва на початку XXI століття діаспора в Україні стала зразком громадянської зрілості та культурної взаємоповаги. Хоча з часом у ній виникли певні розбіжності, більшість її представників продовжують демонструвати інтелігентність, патріотизм і прагнення до єдності.

Людяність і державність — в одній особі

На III та IV з’їздах азербайджанців світу Президент Ільхам Алієв наголошував: “Ми служимо одній меті — зробити Азербайджан сильнішим. Діаспорні організації та посольства мають взаємодіяти, зміцнювати зв’язки й просувати інтереси країни”.

Азербайджанство як ідеологія — це не лише культурний код, а й основа глобальної солідарності. Це ідея, яка об’єднала мільйони й витримала випробування часом. Гейдар Алієв не раз говорив: “Велику політику не можна підпорядковувати дрібним емоціям і інтересам”. Саме за це його поважав народ — за щирість, відкритість, організованість, вимогливість, відповідальність і вміння говорити з кожним як з особистістю. Його лідерство було не лише політичним феноменом, а й гуманістичним орієнтиром, джерелом натхнення для майбутніх поколінь.

Держава, думку якої поважають у світі

За короткий історичний період — трохи більше чверті століття — Азербайджан перетворився на самостійного міжнародного суб’єкта, який веде виважену й незалежну зовнішню політику, зміцнює регіональну стабільність, мультикультуралізм та економічне партнерство. Усі ці досягнення стали можливими завдяки феномену особистості Гейдара Алієва, його далекоглядній спадщині та потужній політичній спадкоємності.

Святкування Дня Незалежності — це не тільки  вшанування історії, а й дороговказ для майбутнього. Сьогоднішнє покоління азербайджанців вбачає у цьому дні підтвердження того, що незалежність, мир і розвиток потребують не лише героїзму предків, а й відповідальності сучасників. Відзначення цієї дати щораз більше набуває освітнього та патріотичного характеру — особливо серед молоді.

Аріф Джаміль огли Гулієв,

доктор юридичних наук, професор, дипломат,

професор кафедри конституційного,

 міжнародного права та публічно-правових дисциплін

Київського університету Інтелектуальної власності та права,

заслужений працівник освіти України,

академік Національної академії наук вищої освіти України,

Голова ГО “Вчена рада азербайджанців України” та

“Інститут народної дипломатії”

Гара Сулейман огли Гасанов,

викладач історії, аспірант Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького