2025-й буде вирішальним роком

 

Про роль парламентської дипломатії в нашій Перемозі та побудові глобальної системи безпеки, вагомі здобутки року минулого та плани і перспективи на 2025 рік розмовляємо з очільником парламентського комітету з питань зовнішньої політики Олександром Мережком.

 

 

• Пане Олександре, парламентська конференція «Україна – держави Латинської Америки та Карибського басейну: співробітництво заради майбутнього» стала завершальним акордом 2024 року щодо співпраці з Глобальним Півднем. Якими є результати цієї конференції для України?

Насамперед ця конференція мала історичне значення, оскільки таких прецедентів, принаймні в парламентському вимірі, раніше не було. Це перша конференція такого формату, яка є результатом роботи керівника міжфракційного об'єднання Арсенія Пушкаренка. Саме він став рушійною силою та душею цього проєкту, до якого долучились і депутати. У складі кількох делегацій вони відвідали низку країн Латинської Америки.

Варто зазначити, що для політичної культури цього регіону дуже важливим є особисте спілкування, завдяки якому налагоджують дружні та робочі контакти. І вже тоді колеги з задоволенням відповідають на наше запрошення і відвідують Україну. Що, власне, і відбулося завдяки відрядженням наших парламентарів.

Упевнений, що головним результатом конференції є поява у нас друзів із різних країн Латинської Америки завдяки створенню живих, безпосередніх контактів. У фінальному комюніке, підписаному за результатами конференції, висловлено повну та беззаперечну підтримку України. І роботу щодо підтримки України наші колеги продовжили, повернувшись до парламентів своїх країн. А це дуже важливо тому, що вакуум наших контактів з латиноамериканськими колегами негайно заповнює росія. Я наведу слова посла України в Перу Юрія Полюховича. Він сказав, що сам факт того, що приїхали українські депутати, це вже перемога. І я би додав, що подвійна перемога – проведення такої конференції. Це надзвичайно велика парламентсько-дипломатична та політична перемога України в такому складному, далекому регіоні, як Латинська Америка.

 

• Ви взяли активну участь у Другому світовому саміті «Комітетів майбутнього». Також провели низку зустрічей в Уругваї та Аргентині. Розкажіть про підсумки поїздки.

Вкрай цікава та важлива поїздка, тому що «Комітети майбутнього» – це незвична для нас, але доволі перспективна річ. Вони дають змогу дивитися не тільки в минуле або на сучасність, а й враховувати глобальні тренди, спрямовані на майбутнє. Наприклад, враховувати майбутні тренди, коли ми створюємо закони.

Цю конференцію, яка була організована Міжпарламентським Союзом та парламентом Уругваю, я відвідав разом зі своїм колегою Олексієм Жмеренецьким. Це був перший, знов-таки, історичний візит українських парламентарів до Уругваю. Ми чудово порозумілися з нашими уругвайськими колегами, незважаючи на те, що не всі володіли англійською мовою. У мене була дуже така змістовна зустріч з одним із колег. Впродовж години тривала наша бесіда, але ми дуже добре порозумілися.

Це був історично важливий візит, який створив можливості для подальшого розвитку україно-уругвайських відносин. Адже Уругвай – це впливова країна, важливий банківський і фінансовий центр Латинської Америки, яку іноді називають латиноамериканською Швейцарією. Окрім того, з Уругваєм у мене, юриста-міжнародника, є певні асоціації, пов'язані з міжнародним правом. А саме, з Едуардо Хіменесем де Аречагою, відомим уругвайським юристом-міжнародником, суддею міжнародного суду ООН, автором відомої монографії з міжнародного права “Назва”.

Уругвай є важливим в багатьох аспектах. І я дуже задоволений результатами візиту, налагодженням особистих контактів і планами щодо створення депутатської “групи дружби”, тобто, посиленням співпраці між нашими парламентами.

• Чому нині важливо налагоджувати відносини з країнами Глобального Півдня?

Є багато причин. Однією з таких причин є їхня політична та дипломатична підтримка України. Наприклад, коли йдеться про голосування в Генеральній Асамблеї ООН. Для нас важливо щоби, коли ухвалюють резолюцію, якомога більше країн Глобального Півдня підтримували нас. Важливо також враховувати, що росія використовує такий наратив, що нібито Україну підтримують західні країни, а Глобальний Південь – росію, що є цілковитою брехнею та пропагандою. росія намагається інтерпретувати мовчання або нейтральну позицію деяких країн як свою підтримку. І це говорить про те, що нам треба їхати до цих країн і пояснювати нашу позицію. На жаль, те, що для нас є абсолютно очевидним, факт російської агресії, факт геноцидної, імперської, колоніальної війни проти України, не є до кінця очевидним для країн, які знаходяться далеко. Тому треба переконувати країни Глобального Півдня, знаходити своїх друзів. І в цьому полягає дипломатична необхідність.

Окрім того, кожен візит і кожна така співпраця, навіть у міжпарламентському вимірі, створюють підґрунтя для розвитку економічних зв'язків між державами. Ми говоримо і про економіку, і про торгівлю, і про бізнес, будуючи таким чином мости, які ведуть до покращення торгівельних відносин між нашими країнами.

Безумовно, такі візити розвивають і культурну кооперацію. У нас починають публікувати твори латиноамериканських авторів. Відповідно, в латиноамериканських країнах з’являються книжки українських авторів.

Не забувайте, що латиноамериканські країни – це країни в основному католицької та дещо протестантської церков, які мають велику силу впливу на населення. Але Різдво починається зі «Щедрика». І не всі знають, що це мелодія українського композитора Леонтовича. Тобто важливо навіть на таких простих фактах пояснювати, що Україна є в культурному плані важливою, потужною країною, яку, як виявляється, знають і в Латинській Америці.

• Співпраця з країнами Глобального Півдня безперечно є одним із пріоритетів дипломатії України та інструментом зовнішнього тиску на росію. А чи не входить до Ваших планів посилення внутрішнього тиску на агресора? Наприклад, організація та проведення конференції народів Кавказу, які знаходяться під окупацією росії.

Це питання не тільки тиску на агресора, але й справедливості для цих народів. Ми добре знаємо, що за царської імперії росію називали в'язницею народів. І донині нічого не змінилося. Тому що цю недоімперію побудовано на геноциді народів, зокрема народів Кавказу. Я є одним зі співорганізаторів і співголовою міжфракційного об'єднання “Вільна Ічкерія”. І ми активно займаємося цим питанням. У нас є безпосередньо дуже тісні, дружні контакти з чеченським національно-визвольним рухом «Нова сила». Також ми співпрацюємо в межах Парламентської асамблеї Ради Європи, намагаємося використати такий майданчик для посилення боротьби та солідарності з національно-визвольними рухами. До прикладу, народ Чечні став жертвою кількох геноцидів російської імперії. І остання війна росії, яку, до речі, проводив путін, також є геноцидом. Тобто це питання справедливості, моралі та міжнародного права. І рано чи пізно російська імперія припинить своє існування, тому що неможливо керувати за допомогою репресій, геноциду такою територією, стількома різними народами, різними культурами.

Пригноблені народи рано чи пізно здобудуть свободу, і за якийсь час нам треба буде встановлювати дипломатичні відносини з новими країнами. Тому готуватися до цього треба вже зараз, підтримувати контакти з національно-визвольними рухами, чеченським, дагестанським, татарським, башкирським тощо.

• Ви підписали листа про висунення кандидатури Дональда Трампа на Нобелівську премію миру 2025 року. За які саме здобутки Трамп удостоєний цієї номінації? Якими є наші сподівання від реакції Трампа в майбутньому?

Для нас Трамп є певним викликом, тому що ми до кінця не знаємо, якою буде його політика, та елементом непередбачуваності. Хоча я читав багато літератури про Трампа, і деякі автори кажуть, що він використовує імідж непередбачуваного політика, як елемент своєї політичної стратегії. А насправді він дуже передбачуваний.

Сама ж ідея висунути Дональда Трампа на Нобелівську премію миру прийшла спонтанно. За правилами Нобелівського комітету миру номінантів можуть висувати члени парламенту, професори права. Можна зайти онлайн і висунути навіть 5 кандидатур. Я висунув тільки Трампа і для гарантії на додаток підписав окремого листа і як депутат парламенту, і як професор міжнародного права.

Висувати можна за те, що вже зроблено. І такі заслуги у Трампа дійсно є. Я маю на увазі так звані договори Авраама, які сприяли більшій стабільності та певному миру на Близькому Сході. Це реальне досягнення зовнішньої політики Трампа, і цього було би достатньо для номінації. Але я додав, що для мене таким вагомим аргументом є те, що Трамп став першим президентом Сполучених Штатів, який почав надавати летальну зброю Україні. І це нам допомогло під час оборони Києва. Дональд Трамп, на відміну від європейських політиків, рішуче виступав проти побудови Північного потоку-2, тим самим захищаючи національні інтереси України.

Але є ще один момент, який теж варто згадати. В цьому листі я вказую і на певні сподівання на майбутнє. Перш за все, Трамп може досягти миру, але у листі я застосовую терміни з Формули миру Президента Зеленського. Тобто йдеться не про умиротворення агресора, не так званий псевдомир за рахунок України, за рахунок її території, а йдеться про справедливий, всеохопний, стабільний мир. Тобто йдеться про мир, який будують на статуті ООН і принципах міжнародного права, включно з принципом поваги до територіальної цілісності та суверенітету держави. Я висловлюю таким чином сподівання, що той мир, якого хоче досягти Трамп, будуватимуть на принципах міжнародного права.

Тобто ця номінація є своєрідним жестом надії. Я не знаю, якщо чесно, якою буде його політика, але важливо з боку України робити такі кроки назустріч.

 

• Пане Олександре, Річард Ніксон якось сказав: «Політик має право на помилку, але він має залишатися цікавим людям». На Вашу думку, чим Ви є цікавим українцям?

Я прочитав багато про Річарда Ніксона і, незважаючи на Watergate, на те, що я не погоджуюся з деякими його елементами зовнішньої політики, для мене він залишається великим президентом, великим теоретиком і практиком зовнішньої політики. Справжнім стратегом зовнішньої політики.

Я з великим задоволенням і зацікавленістю дивився багато його інтерв'ю й добре пам'ятаю цю фразу. Я згоден з цим. Так, політик може, як і кожна людина, іноді помилятися. Без помилок немає досвіду, неможливо навчитися, стати справжнім політиком. Якщо ми подивимося біографію будь-якого великого політика, ми побачимо, що у нього було дуже багато помилок. Але, що найважливіше, інтенції. Наприклад, Черчилль зробив надзвичайно багато помилок, його вважали взагалі політиком-невдахою до 40-го року, коли йому було вже 65 років, і він став прем'єр-міністром. Але він зробив головне в своєму житті. Тому ми цінуємо його як великого політика.

Щодо мене, правду кажучи, я не маю відповіді на Ваше запитання. У глибині душі я залишаюся вченим, юристом-міжнародником. Тобто моїм життям завжди було міжнародне право. І я досі намагаюся дивитися на політичні процеси та питання з точки зору міжнародного права. Я вірю в те, що називають верховенством права, в цьому разі верховенством міжнародного права у міжнародних відносинах. Я намагаюся дотримуватися і закону, і міжнародного права. Іноді це складно буває в реальній міжнародній політиці. Але все-таки я в це вірю і намагаюся це робити. Я згоден із тим, що політик має бути цікавим. Він повинен мати харизму, бо люди бачать, хто є щирим, а хто – не дуже, і цінують це. Я наведу приклад. Помилкою Кеннеді була операція проти Куби в затоці Свиней. Кеннеді було тоді 43 роки, він був наймолодшим президентом в історії Сполучених Штатів. І він почав кар'єру президента з такої помилки. Він думав, що це буде кінець його рейтингам і популярності. Коли ж він визнав свою помилку в прямому етері, то його рейтинги пішли вгору, бо люди побачили в ньому живу людину, відверту та щиру. Це дуже зімпонувало людям. І пізніше навіть виник такий своєрідний політичний культ Кеннеді.

Тобто політик може помилятися, це дійсно так. Уникнути цього, на жаль, неможливо. Але важливо виправляти ці помилки, йти далі та дотримуватися якихось основоположних цінностей і принципів у житті.

• Розпочався 2025 рік. Які кейси є у планах діяльності парламентського комітету з питань зовнішньої політики?

Минулий рік для нас був дуже плідним. Як виявилося, наш комітет завдяки тим законопроєктам, які через нього проходили, став одним із найефективніших. По суті, ми на другому місці після комітету, який займається питаннями податків і економіки.

Було дуже багато контактів, зустрічей, спілкування з нашими колегами з інших країн. І завжди першочерговим є питання допомоги України. Це має ефект. Наведу приклад. Приїхала наприкінці 2023 року до Миколаєва делегація Ради зовнішньої політики та Комітету з питань правоохоронної діяльності Фолькетингу (Парламенту Данії). Ми провели спільне засідання комітетів у бомбосховищі, бо того дня в Миколаєві було понад п'ять тривог. Знаєте, символічно, що рішення про надання нам F16 було ухвалено ними після цієї поїздки. Я розумію, що насамперед це заслуга Президента та МЗС. Але якийсь елемент і нашої роботи є в цій спільній справі. У такий спосіб ми підтримуємо політику Президента.

Насамперед, це питання міжнародних договорів, які посилюють в тому числі безпекові спроможності України. І посилюють дружні контакти з іншими країнами. Це і політична позиція Верховної Ради, тому що багато постанов, звернень проходять через наш комітет. Тобто, це позиція парламенту воюючої країни.

Буде в цьому році кілька дат, на які ми не можемо не відгукнутися. Насамперед, це третя річниця з початку повномасштабної агресії. Це важлива дата, тому що путін сподівався взяти Київ за три дні, а вже три роки ми воюємо і воюємо дуже ефективно. Треба відгукнутися на цю важливу дату, звернутися до наших друзів, до всіх країн світу із закликом посилити підтримку України.

Друга така важлива дата – закінчення Другої світової війни в Європі. Це важливо, тому що Україна зробила вагомий внесок у загальну перемогу над фашизмом та нацизмом під час Другої світової війни. А зараз ми боремося проти сучасного російського фашизму, який ми називаємо рашизмом. І це дуже символічно. Тобто, Верховна Рада має відгукнутися і показати, що ми продовжуємо боротьбу проти фашизму. Зараз цей фашизм знаходиться в москві, в кремлі, але це дуже жорстокий фашизм, який намагається нас знищити. І тому це має стати спільною справою світового співтовариства.

Далі дуже важлива дата – це 80-річчя Організації Об'єднаних Націй. 24 жовтня – це день ООН. Україна була державою-засновницею. Знову таки, треба продовжувати піднімати питання усунення росії з ООН, тому що росія не була державою-засновницею. Вона захопила місце СРСР в 1991 році абсолютно безпідставно, всупереч статуту ООН, у нахабний спосіб поставила перед фактом інші країни. Треба виправляти цю помилку і треба очистити ООН від держави-агресора. Тобто ми займатимемося цим питанням.

Як і питання реформи ООН. Я зараз дуже інтенсивно опікуюся цією темою, читаю багато літератури, намагаюся сформулювати власні пропозиції стосовно реформи. Тут все впирається у відсутність політичної волі з боку постійних членів Ради Безпеки. Вони не хочуть втрачати право вето. Але Україна як жертва агресії, як країна, яку не захистила ООН, яку не захистив Радбез ООН, має право ставити питання про реформу ООН. Тому що ООН не впоралася зі своїм головним завданням – захистом міжнародного миру та безпеки. Вона перетворилася на Лігу націй. Право вето – це взагалі анахронізм. Багато країн визнають, що треба щось змінювати, тому що це питання не тільки України, нашої безпеки, це питання загальної, світової, глобальної безпеки. Тому Україна повинна мати свій голос, повинна мати свій проєкт реформи. І я вважаю, що парламент може дати такий поштовх. Тим паче, що Україна бере участь в діяльності Міжпарламентського союзу, який теж займається питаннями реформування ООН. Якщо реформа ООН не вдається, тоді треба ставити питання про створення нової ефективної міжнародної організації з колективної безпеки. Буде шалений бюрократичний спротив, але ми принаймні повинні спробувати це зробити. Тому що зараз вирішується не просто доля України, нашого народу, а доля світового порядку. Яким він буде? Побудованим на силі чи на міжнародному праві? Україна на боці міжнародного права.

І ще одна важлива дата – це 80-річчя створення Нюрнберзького трибуналу та початку нюрнберзьких процесів. Із точки зору міжнародної правової, кримінальної відповідальності питання російських воєнних злочинців є надзвичайно актуальним. Ми ставимо питання про створення спеціального міжнародного трибуналу зі злочину агресії росії проти України. І якраз ця дата, 80-річчя, дає можливість у такий символічний спосіб знову піднімати це питання. Я сподіваюся, що в межах цієї дати буде створено і почне функціонувати міжнародний трибунал зі злочину агресії як продовження, по суті, нюрнберзького трибуналу.

Є таке відчуття, що для України 2025-й буде вирішальним і, можливо, дуже складним роком. Я тут не прогнозист, але мені здається, що перша половина року буде надзвичайно складною. Кінець цього року, я залишаюся оптимістом, буде легше. Чому? Тому що в Росії наприкінці року вже почнуться серйозні економічні проблеми. Про це пише багато експертів. Але нам треба витримати. Найважливіше завдання – вижити та витримати. І комітет, звичайно, сприятиме цьому.

 

Олександр Кондратенко, Антоніна Ліннік

Світлини  отримано з офіційних джерел.