33 річниця Ходжалинського геноциду азербайджанців: про що говорить історія

 Ходжалинський геноцид — одне з найжахливіших злочинів, скоєних проти мирного азербайджанського населення під час агресивної війни Вірменії проти Азербайджану. Перш ніж це сталося, згідно з заздалегідь підготовленим планом, була вчинена особлива жорстокість по відношенню до мирного населення села Баганіс Айрим, що знаходиться в Газахському районі Азербайджану, поряд з кордоном з Вірменією, а також до азербайджанських сіл у Карабаху — Імарет Гарвенд, Туг, Селакетин, Ахуллу, Ходжавенд, Джаміллі, Набіляр, Мешелі, Гасанабад, Кяркиджахан, Гайбали, Малибейли, Юхари та Ашаги Гушчулар, Гарадагли під час їх окупації. Достатньо сказати, що за кілька днів до Ходжалинського геноциду, 17 лютого 1992 року, в селі Гарадагли Ходжавендського району було вбито більше 80 азербайджанців.

З другої половини лютого Ходжали, яке розташоване за 10 кілометрів на південний схід від Ханкенді, на стратегічно важливому пункті між дорогами Агдам-Шуша та Аскеран-Ханкенді, де знаходився єдиний в Карабаху аеропорт, було повністю оточено вірменськими військовими. Всі спроби мирних жителів вийти з оточення, як групами, так і поодинці, були припинені.

25 на 26 лютого 1992 року, вночі,  що у штурмі  Ходжали озброєні сили Вірменії,  брали участьям військовослужбовці 366 мотострілецького полку, що належить до військ Співдружності Незалежних Держав  порушуючи всі норми міжнародного права, застосували проти мирних жителів обложеного Ходжали важку військову техніку і вчиняли розправу з неймовірною жорстокістю. Місто було варварськи стерте з лиця землі.

Таким чином, можна зробити висновки про те,  у здійсненні військової операції із захоплення Ходжали мали місце масові насильства над мирним населенням цього міста. Масове вбивство мирних жителів, які перебувають у зоні вільного коридору та прилеглої території, не може бути виправдане жодною надзвичайною військовою обстановкою.

В результаті цього жахливого злочину, спрямованого не лише проти азербайджанського народу, але й всього людства, було жорстоко вбито 613 мирних азербайджанців через їх національну приналежність, серед яких було 63 дитини, 106 жінок та 70 старих людей. 8 родин були повністю знищені, 25 дітей залишилися без обох батьків, а 130 — без одного з них.

 Окрім того, 487 мирних жителів отримали тяжкі поранення, 1275 осіб було взято в заручники. Доля 150 заручників, зокрема 68 жінок і 26 дітей, залишається невідомою. Це лише сумна статистика, а за цими цифрами стоїть трагедія всього азербайджанського народу.

Ходжалинський геноцид стоїть на одному рівні з такими трагедіями, як Голокост, геноциди в Хатині, Сонгмі, Лідице, Бабиному Яру, Руанде і Сребрениці, які залишили глибокий слід у світовій історії як масова розправа над мирним населенням.

Організаторами Ходжалинського геноциду, що є злочином проти людства, були політичне і державне керівництво Республіки Вірменія, а безпосередніми виконавцями — підрозділи вірменських збройних сил, вірменські терористичні загони в Карабаху та особовий склад 366-го мотострілецького полку колишньої радянської армії, дислокованого в місті Ханкенді.

У 1987–1989 роках, під час зустрічей із Робертом Кочаряном, який очолював партійну організацію Карабахського шовкового комбінату в Ханкенді (Степанакерті), говорив: «Вірмени вважають нас 5-6 сортом вірмен».

Політичні тіні минулого знову нагадують про себе. Екс-президент Вірменії Роберт Кочарян – людина, яка уособлює сепаратизм, збройні конфлікти та залежність Вірменії від Росії – несподівано з’явився на політичному горизонті й днями дав у Єревані пресконференцію. У той час як його колишні соратники відповідають перед Бакинським військовим судом за злочини проти Азербайджану та азербайджанського народу, сам він без тіні каяття знову намагається реанімувати міф про «карабахське питання».

Характер і масштаби злочинів, скоєних у місті Ходжали, підтверджують, що вони повністю відповідають визначенню, наведеному в Конвенції "Про попередження злочину геноциду та покарання за нього", прийнятій 260 резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 9 грудня 1948 року.

Заздалегідь спланований акт масової і безжальної розправи був здійснений саме з метою повного знищення людей, що жили на цій території через їх азербайджанську національність. Брутальні катівниці скальпували людей, вирізали органи, виїдали очі малим дітям, розрізали животи вагітним жінкам, заживо ховали або спалювали людей, мінували частину тіл. Людей, які намагалися втекти з палаючого міста і врятуватися, не щадили.

Вірменські військові, які організували засади на дорогах і в лісах, з особливою жорстокістю вбивали мирних жителів.

Націоналістичні та екстремістські кола вірмен, що встановили у 1978 році в Карабаху монумент на честь 150-ї річниці їх переселення з Ірану в Азербайджан, впродовж останніх двох століть, за допомогою своїх закордонних союзників, поступово здійснювали агресивну політику щодо Азербайджану.

Надихнуті ідеєю створення "Великої Вірменії", вірмени протягом двох століть вели боротьбу за захоплення чужих земель та створення на цих територіях власної держави.

З історії достеменно відомо, що вірменські націоналісти не припиняли агресивних посягань на території сусідніх народів. Вони прагнули втілити свої замисли, не зупиняючись перед жодними засобами, порушуючи права інших народів, виганяючи їх з рідних земель, не зважаючи навіть на терор та фізичне винищення, поступово захоплюючи чужі території.

На жаль, окупаційна терористична політика Вірменії щодо Азербайджану стала державною політикою Єревана, що призвела до численних смертей мирних людей. Лише до 1994 року вірменами було здійснено 373 терористичні акти проти мирного азербайджанського населення.

Сьогодні світ стикається з таким небезпечним явищем, як агресивний вірменський сепаратизм, що виявляється у територіальних претензіях, захопленні чужих земель шляхом геноциду, терору та депортації.

Починаючи з XIX століття, вірменські шовіністи-націоналісти періодично проводили політику етнічних чисток та геноциду щодо азербайджанців. Як свідчать численні історичні документи, у 1905—1907, 1918—1920, 1948—1953 роках сотні тисяч азербайджанців піддавалися етнічним чисткам, масовому винищенню та геноциду.

Початок цього процесу був покладений ще в XIX столітті, коли Російська імперія сприяла переселенню вірмен на окуповані території Азербайджану. У 1988—1989 роках понад 250 тисяч азербайджанців, що жили на своїх історико-етнічних землях у Вірменії, були депортовані.

Це стало поштовхом для карабахського конфлікту. Політика витіснення азербайджанців з їхніх історичних земель продовжувалася й за радянських часів, але комуністичний режим зміг утримувати міжнаціональні відносини під контролем.

Горбачовська перебудова активізувала національні процеси. Цей період був ознаменований загостренням національного питання. У лютому 1988 року розпочалися перші мітинги вірмен з вимогою приєднати Карабах до Вірменії, ставши першим актом політичного сценарію Єревана та Кремля. В союзі з дашнаками була розроблена програма дій для реалізації цієї місії.

Лише після призначення Горбачова дашнакська організація «Крунк» легалізувала свою діяльність. Партизанські, радянські органи, профспілки та комсомольські осередки стали підрозділами і виконавцями «Крунка».

 В Єревані пройшла низка конференцій, присвячених національним проблемам, куди з автономної області були запрошені особи, відомі своїми дашнакськими переконаннями. Майбутні мітинги, демонстрації, страйки, вигнання та навіть знищення азербайджанців були заздалегідь сплановані.

Почата вірменами у 1988 році боротьба за відторгнення Нагірного Карабаху призвела до руйнування сіл, вбивства десятків тисяч невинних людей, вигнання сотень тисяч азербайджанців з їхніх історичних земель.

Чому саме в Ходжали вірменські бойовики здійснили геноцид…

 Як стверджують багато дослідників, доля цього міста була визначена ще на самому початку карабахського конфлікту. Ходжали був другим за чисельністю населення пунктом Карабаху, майже повністю заселеним азербайджанцями.

 Крім того, місто мало стратегічне значення, через нього проходила дорога, що з'єднувала карабахську столицю Ханкенді (Степанакерт) з азербайджанським містом Агдам, а неподалік знаходився єдиний аеропорт Нагірного Карабаху для цивільної авіації. Однак ключовим фактором стало те, що Ходжали став притулком для азербайджанських біженців з Вірменії, а також навколишніх міст і сіл, що знаходилися в зоні конфлікту.

Таким чином, Ходжали було обрано вірменськими екстремістами навмисно. Лише те, що місто було населено виключно азербайджанцями, є достатнім доказом того, що був здійснений саме геноцид, адже вірменські бойовики вбивали мирних жителів за національною ознакою, що є основним свідченням геноциду.

Матеріали слідчої групи щодо розслідування Ходжалинської трагедії свідчать, що під час атаки були використані заборонені патрони калібру 5,45 та хімічна зброя. Людьми знущалися з особливою жорстокістю: скальпували, відрізали голови та інші частини тіла, дітям виколювали очі, розрізали животи вагітним жінкам, живцем спалювали.

Ці факти є прямим підтвердженням того, що Вірменія, нехтуючи протоколами Женевської конвенції, вчинила геноцид проти мирного населення Ходжали.

Правозахисний центр «Меморіал», проводячи незалежне розслідування цієї трагедії, констатував, що під час штурму Ходжали вірменські збройні формування порушили наступні статті Загальної декларації прав людини.

 А саме: — статтю 2, яка проголошує, що кожна людина повинна мати всі права і свободи, проголошені цією Декларацією; — статтю 3, в якій визнається право кожної людини на життя, свободу та особисту недоторканність; — статтю 5, яка забороняє жорстоке, безжалісне або таке, що принижує гідність людини, поводження; — статтю 9, яка забороняє довільні арешти, затримання чи вислання; — статтю 17, яка проголошує право кожної людини володіти майном та забороняє довільне позбавлення людини його майна.

Крім того, дії збройних формувань грубо суперечать Декларації про захист жінок і дітей в екстремальних обставинах та під час збройних конфліктів.

Отже, дії вірмен та їхніх спільників, які брали участь у трагедії Ходжали, є грубим порушенням прав людини, цинічним ігноруванням міжнародних правових актів, зокрема: — Женевської конвенції, Загальної декларації прав людини; — Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; — Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права; — Декларації прав дитина; — Декларації про захист жінок і дітей в екстремальних обставинах та під час збройних конфліктів і інших актів міжнародного права.

Політичну оцінку злочинним діям вірменських сепаратистів проти азербайджанського народу на державному рівні вперше дав загальнонаціональний лідер Азербайджану Гейдар Алієв, видавши Указ від 26 березня 1998 року «Про геноцид азербайджанців».

Його інший Указ від 18 грудня 1997 року «Про масову депортацію азербайджанців з їхніх історико-етнічних земель на території Вірменської РСР у 1948—1953 роках» має особливе значення з точки зору всебічного дослідження депортації азербайджанців, надання цьому злочину політико-правової оцінки.

Ці документи сприяли початку інтенсивних наукових досліджень, глибшому вивченню кровавих сторінок азербайджанської історії, виявленню справжніх коренів проводимої вірменами політики етнічних чисток проти азербайджанців.

Сьогодні проводиться спільна робота наукових діячів Азербайджану, учених-політиків, які вважають своїм обов'язком домогтися міжнародно-правового визнання геноциду азербайджанців і надати цим подіям політико-правову оцінку.

У зв'язку з цим варто зазначити, що при описі ситуації в регіоні багато журналістів, експертів і політиків зазвичай не розглядають геополітичний аспект не лише Ходжалинської трагедії, але й вірмено-азербайджанського протистояння в цілому.

Після лютневої різанини цей аспект частково висвітлив відомий російський правозахисник і миротворець, засновник правозахисного благодійного товариства «Організація місій етногармонізації» (ОМЕГА) Віктор Попков. Відвідавши гарячі сліди в якості представника Союзу Товариства Червоного Хреста Нагірний Карабах, В. Попков зробив наступні висновки: «Операція, що здійснювалася за підтримки 366-го полку, мала далеко не лише військове значення, а, насамперед — політичне.

За допомогою каральної частини операції, метою якої була розправа з мирними жителями, вирішувалося дві задачі. По-перше, провокувалися такі дії азербайджанської сторони, які могли б виправдати широкомасштабну агресію вірмен, а по-друге, остаточно намагалися перетворити народ Нагірного Карабаху на заручників своєї політики, який після скоєного в Ходжали, на думку організаторів злочину, остаточно втратив можливість залишатися в будь-якому варіанті в складі Азербайджану».

Які ж загальні висновки можна зробити, аналізуючи результати вірменської агресії, спрямованої проти азербайджанського народу?

В результаті карабахського конфлікту близько мільйона азербайджанців стали біженцями і вимушеними переселенцями, близько 20 тисяч осіб загинули, 50 тисяч осіб були поранені або стали інвалідами, 5 тисяч осіб зникли без вісти. Крім того, більше двадцяти років п'ята частина азербайджанських земель знаходиться під окупацією Вірменії, в тому числі не належать до Карабахського адміністративно-територіального регіону сім районів, в яких до початку 90-х років жили тільки азербайджанці.

В зоні окупації сотні міст і сіл, тисячі соціально-культурних будівель, освітніх і медичних установ, пам'яток історії і культури, музеїв, мечетей, святих місць поклоніння, кладовищ були стерті з лиця землі, піддалися нечуваному вандалізму.

 Таким чином, було завдано значної економічної та моральної шкоди території, екології та населенню Азербайджану.

На жаль, у світовому масштабі політична оцінка трагедії досі не дана, хоча факт знищення генофонду азербайджанської нації очевидний і багато країн визнали Ходжалинські події геноцидом.

Першим документом, що визнав цю трагедію як «злочин проти людяності», є Особлива резолюція Організації Ісламської конференції, прийнята у зв'язку з Ходжалинським геноцидом. У Резолюції, прийнятій 51 країною, Ходжалинській трагедії була дана оцінка як «масовому геноциду мирного населення, скоєному вірменськими збройними силами» та «злочину проти людяності».

Кампанія «Справедливість для Ходжали» набирає обертів

З кожним роком діяльність, організована Фондом Гейдара Алієва в рамках кампанії «Справедливість для Ходжали!», набуває все більшого розголосу. Завдяки системній роботі, спрямованій на визнання Ходжалинського геноциду на міжнародному рівні, низка парламентів, зокрема Румунії, Боснії і Герцеговини, Сербії, Іорданії та інших країн, офіційно визнала трагедію геноцидом.

Порушення міжнародних правових норм

Враховуючи міжнародні правові акти, можна сказати, що дії вірменських сепаратистів порушують основні цілі і завдання ООН, зокрема Конвенцію про попередження геноциду та її покарання. І хоча міжнародна спільнота має на руках всі правові основи для визнання подій у Ходжали актом геноциду, питання досі залишається невирішеним.

Гуманітарні злочини та ігнорування міжнародних норм

Вірменська агресія в Ходжали є очевидним порушенням норм міжнародного гуманітарного права, яке забороняє напад на цивільних осіб, використання колективних покарань та викрадення заручників. Однак, незважаючи на це, більш ніж тисячу цивільних осіб було взято в заручники, що є порушенням Женевської конвенції.

Вірменська пропаганда та намагання замаскувати злочини

Важливою проблемою є те, що у Вірменії активно підтримується ідеологія, що виправдовує геноцид проти азербайджанців. Сфальсифікована історія і пропаганда не тільки намагаються виправдати вчинені злочини, а й виводять агресора у роль жертви.

Невивчена трагедія та необхідність наукової оцінки

Дослідження Ходжалинської трагедії не отримало достатньої наукової оцінки. Часто історики, правознавці та політологи замість об'єктивного підходу допускаються політичної агітації, що ускладнює адекватне розуміння подій для майбутніх поколінь.

Відновлення історичної справедливості як мета Азербайджану

Азербайджан не ставить перед собою мету отримати політичні, фінансові чи територіальні дивіденди від питання Ходжали. Метою є відновлення історичної справедливості, розкриття злочинців і притягнення їх до міжнародного суду. Щорічно, з ініціативи Президента Ільхама Алієва, проводяться широкомасштабні заходи для вшанування пам'яті жертв геноциду.

Різка критика на адресу влади: Ходжали залишили на призволяще

Національний лідер Гейдар Алієв, виражаючи різкий протест проти того, що тодішнє керівництво країни залишило Ходжали на призволяще, зазначив: «Зрадницька позиція тодішньої влади щодо національної незалежності Азербайджану та нашого народу, її злочинне безтурботне ставлення до конституційних обов'язків, безперервні ігри за політичну владу, анархія та хаос, що панували в республіці, підступні особисті амбіції окремих політиків створили умови для цієї історичної трагедії.

Ходжалинський геноцид, що ще раз продемонстрував і показав справжнє обличчя вірменського фашизму, є історичним злочином, спрямованим не тільки проти азербайджанського народу, а й проти всього людства, і має бути засуджений цивілізованим світом відповідно до міжнародного права».

Геноцид як частина серії масових вбивств

Ходжалинський геноцид є одним із численних актів масової розправи, скоєних з метою підриву рішучості нашого народу, який піднявся на захист рідної землі під час агресії вірменських збройних сил проти Азербайджану.

Це також підтверджує той факт, що через півтора місяця після трагедії в Ходжали, 8 квітня, в результаті спланованої масової розправи під час окупації села Агдабан Кельбаджарського району, було жорстоко вбито 67 мирних жителів, серед яких діти, жінки та літні люди, десятки людей були захоплені в заручники, зникли безвісти, а село було повністю спалене.

 28 серпня 1992 року в селі Баллигая Геранбойського району було скоєно ще одне жорстоке злочинство — масове вбивство людей. У результаті були безжально вбиті 24 цивільні особи азербайджанської національності, серед яких 6 малолітніх дітей, включаючи 6-місячну дитину, а троє малолітніх дітей залишились без обох батьків. Тіла деяких убитих мирних жителів були спалені

Офіційне визнання Ходжалинського геноциду

Згідно з постановою Національних Меджліса Азербайджанської Республіки від 24 лютого 1994 року, 26 лютого було оголошено Днем Ходжалинського геноциду. Правоохоронні органи Азербайджанської Республіки продовжують заходи для виявлення осіб, причетних до скоєння акта геноциду в місті Ходжали, та їх притягнення до відповідальності.

Зусилля щодо визнання геноциду на міжнародному рівні

Національний лідер Гейдар Алієв заявив про необхідність донести правду про Ходжалинський геноцид до держав і парламентів світу: «Перед урядом і народом Азербайджану стоїть завдання донести правду про Ходжалинський геноцид і злочини, скоєні вірменами в Карабаху, до широкої громадськості, домогтись визнання цього як справжнього акту геноциду. Це наш громадянський і людський обов'язок перед пам'яттю шехідів Ходжали. Отримання гідної міжнародної політико-правової оцінки трагедії, покарання її організаторів та виконавців є важливим для того, щоб подібні злочини більше не повторювались».

Відновлення територіальної цілісності Азербайджану

Виконуючи заповіти загальнонаціонального лідера Гейдара Алієва, виникла нова реальність. Цю реальність створив новий Азербайджан, який вигнав ворога-агресора з окупованих 20% територій, реалізував 4 резолюції Ради Безпеки ООН, які протягом 27 років залишалися лише клаптиком паперу для багатьох — не тільки для Вірменії, але й для інших.

 Азербайджан знає, що міжнародне право на нашій стороні: резолюції Ради Безпеки ООН вимагають виведення окупаційних сил з наших земель. Однак це не дало результату. Ми самі створили нову реальність у міжнародно-правовій практиці та в регіоні. Покладено кінець окупації.

8 листопада 2020 року, коли наша армія звільнила Шушу, ця перемога стала символом волі азербайджанців. Два дні по тому Вірменія капітулювала, і Азербайджан поклав кінець окупації. 23 квітня цього року ми встановили контрольно-пропускний пункт на кордоні з Вірменією в Лачинському районі, що дозволило повністю відновити територіальну цілісність і забезпечити контроль над кордонами.

20 вересня 2023 року ми відновили свій суверенітет. Таким чином, на нашій землі більше немає сірих зон, незаконних об'єктів чи сепаратизму. «Це демонстрація сильної політичної волі, єдності азербайджанського народу, а також готовності азербайджанського уряду до миру з Вірменією», — зазначив Президент Ільхам Алієв.

Цього року планується повернути вимушених переселенців до села Малібейлі Ходжалинського району, селища Кяркіджахан міста Ханкенді та інших. У Державному комітеті з питань біженців та вимушених переселенців повідомили, що було проведено опитування серед цих людей з метою подальшого переселення.

Ходжали та село Малібейлі вважались одними з найбільш постраждалих територій під час першої карабахської війни. Однак, за офіційною інформацією, ці райони майже готові до заселення, і «в найближчі дні в місто Ходжали будуть переселені 50 сімей». 

 

Яка ціна Ходжалинського геноциду…

У зв'язку з цим слід особливо відзначити, що події в Ходжали відбулися в той час, колишній президент Республіки Вірменія очолював «Комітет сил самооборони» незаконного сепаратистського режиму і, відповідно, був одним із осіб, відповідальних за насильницьке захоплення цього міста.

 Крім того, сам Серж Саргсян (спочатку, щоб стерти сліди, змінивши прізвище з «Саркісян» на «Саргсян») і інші безпосередні учасники цього злочину, відчувши безкарність, без сорому публічно визнали свою відповідальність за винищення жителів та захисників Ходжали.

24 лютого 2012 року провідний експерт Міжнародного фонду Карнегі Томас де Ваал (автор відомої книги «Чорний сад» (Москва: Текст, 2005, 413 с.)) на сайті фонду опублікував статтю «Президент, інтерв'ю та трагічна річниця» («A President, an Interview, and a Tragic Anniversary»), де навів повний текст інтерв'ю з міністром оборони Вірменії Серджем Саргсяном (колишнім президентом Республіки Вірменія) від 15 грудня 2000 року, в якому той дослівно визнав: «До Ходжали азербайджанці думали, що вони просто з нами жартують. Азербайджанці думали, що вірмени — це люди, які не піднімуть руку на мирне населення. Потрібно було все це переламати. Так і сталося» (Джерело: http://carnegieendowment.org/2012/02/24/president-interviewand-tragic-anniversary/9vpa).

Таким чином, Саргсян визнав свою причетність до вбивства мирних жителів, стариків, жінок і дітей. Хто тепер може заперечувати, що Серж Саргсян — військовий злочинець і має понести кримінальну відповідальність за воєнні злочини?

А потім, відповідаючи на запитання журналіста про те, чи шкодує він про смерть сотень людей, Серж Саргсян без особливого збентеження сказав: «Я абсолютно ні про що не шкодую», оскільки «такі потрясіння потрібні, навіть якщо це коштує тисяч життів».

Начальник спецвідділу (№02270) 366-го мотострілецького полку полковник Володимир Савельєв у своєму секретному донесенні російському командуванню писав про звірства, які творили вірменські бандити під час захоплення міста Ходжали. У ньому зокрема говорилося: «...Не маю бажання замовчувати ці факти, які відбувалися на моїх очах. Не можу забути розстріляних людей, дітей та старих, вагітних жінок. Нехай мені вибачать азербайджанці за те, що я не мав сил протистояти цим кривавим подіям...».

Але це вже тема окремої розмови. Ходжалинський геноцид своїми нелюдськими жорстокостями шокував українських, грузинських, російських, англійських, французьких, німецьких, американських, балтійських, польських, турецьких та представників інших країн журналістів і публіцистів.

Ось що писали зарубіжні газети в ті дні, описуючи безжальність цих звірств:  Журнал Круа л'Евенеман (Париж), 25 березня 1992 року: «Вірмени атакували місцевість Ходжали. Весь світ став свідком спотворених трупів. Азербайджанці говорять про тисячу вбитих»; Газета Санди таймс (Лондон), 1 березня 1992 року: «Вірменські солдати знищили сотні сімей»; Газета Файненшл таймс (Лондон), 9 березня 1992 року: «Вірмени розстріляли колону біженців, що йшла в бік Агдама»; Газета Таймс (Лондон), 4 березня 1992 року: «Багато були покалічені, а від однієї маленької дівчинки залишилася тільки голова»; Газета Известия (Москва), 4 березня 1992 року: «Відеокамера показала дітей з відрізаними вухами. У однієї старої жінки була відсічена половина обличчя. Чоловіки були скальповані»; Газета Ле Монд (Париж), 14 березня 1992 року: «Іноземні журналісти, що знаходилися в Агдамі, серед убитих у Ходжали жінок і дітей бачили трьох скальпованих, з вирваними нігтями. Це не азербайджанська пропаганда, а реальність»; Газета Известия, 13 березня 1992 року: «Майор Леонід Кравець: я сам бачив близько ста трупів на пагорбі. У одного хлопчика не було голови. Всі трупи — жінки, діти, старики — були вбиті з особливою жорстокістю»…

Сьогодні вже є безсумнівним фактом, що головними злочинцями та винними в актах геноциду, скоєних у місті Ходжали, є вірменські збройні формування та особовий склад 366-го мотострілецького полку.

Їхні дії розцінюються як грубе порушення прав людини, цинічне ігнорування міжнародних правових актів, таких як Женевська конвенція, Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Декларація про захист жінок і дітей в надзвичайних ситуаціях та під час збройних конфліктів та інших актів міжнародного права. Крім того, про трагедію говорять і багато політиків, вчених, дипломатів.

 Азербайджан однозначно спирається на всі міжнародні норми, побудовані на основі резолюцій та постанов, прийнятих міжнародними організаціями.

Радісну новину від родини Мамедових, що жила в селі Баллиджа Ходжалинського району, 4 лютого 2025 року, у сонячний ранковий час, Ходжали зустрів нове життя — з народженням першої дитини, що вперше побачила світ після звільнення від ворожої окупації. З її першим криком і дитячим сміхом порушена темрява ночі розвіюється. Дитина, яка буде носити ім'я діда - Мехді, важить 3,7 кг, а зріст — 51 см. Ільгар Мамедов поділився, що для нього це велика гордість, адже він став батьком першої дитини, яка народилася після звільнення Ходжали.

    Батько, Ільгар Мамедов, який отримав щастя від Бога, став першим батьком новонародженого, запевнив нас, що й дитина, й мати Севана почуваються добре, Ільгар Мамедов — учасник квітневих боїв 2016 року та Вітчизняної війни, був сержантом нашої славної армії, який брав участь у численних кровопролитних боях за звільнення наших земель і двічі отримував поранення.

Його заслуги були високо оцінені державою, і він має багато нагород. Після відновлення територіальної цілісності та суверенітету нашої країни він був звільнений зі служби, але свою відданість Батьківщині не припинив. Наразі він працює в Агентстві з розмінування, очищаючи наші землі від мін.

Ми всі жили в мріях про цей день. Наші люди, які стали вимушеними переселенцями, коли віддавали своїх дітей на одруження чи переїзд, завжди молилися: «Нехай настане день, коли ми будемо відзначати наші свята на землях Карабаху та Східного Зангезуру, коли наші діти народжуватимуться на цих святинях».

 Після того, як цей древній, вічний тюркський край було звільнено, дитина, яка народилася, принесла радість не лише своїй родині, а й всьому народу. Усі ми молилися і говорили: «Дякуємо Богу за те, що Він подарував нам цей день».

Пам'ять про Ходжали назавжди залишиться в серцях азербайджанців і всіх, хто знає правду.

Аріф Джаміль огли Гулієв,

доктор юридичних наук, професор, дипломат,

Заслужений працівник освіти України, професор кафедри конституційного, міжнародного права та публічно-правових дисциплін

Київський університет Інтелектуальної власності та права,

Академік ВО НАН України

 

Гара Сулейман огли Гасанов,

аспірант МДПУ імені Богдана Хмельницького,

викладач історії та правознавства