Про місце та значення ісламу, вагому роль міжнародних контактів мусульман та нові виклики душпастирства під час війни розмовляємо з муфтієм ДУМУ «Умма» Муратом Сулеймановим

Давати користь людям, незважаючи на труднощі

Шейху Мурате, Ви народилися в Криму. Але до обрання на посаду муфтія Духовного управління мусульман України «Умма» Ви були імамом мусульман Львова. Розкажіть, як потрапили до Львова, та наскільки іслам поширений на Заході України?

Я народився в Криму, зростав і виховувався у релігійній родині. Це був період відродження ісламу в кримськотатарському середовищі після повернення народу з депортації. У 2002 році я вступив до Вищого кримського медресе хафізів – навчального закладу, де діти передусім вивчали Коран і заучували його напам’ять. Після закінчення медресе у 2007 р. я отримував вищу духовну освіту у Ємені. Навчання тривало п’ять років, своєю спеціалізацією я обрав вивчення ханафітського права (фікгу). Це одна з традиційних шкіл ісламського права, найпоширеніша саме в тюркському світі – у Туреччині, країнах Центральної Азії. Це звична правова школа і для кримських татар, тож мій вибір був невипадковим.

Після повернення до України Духовне управління «Умма» запропонувало мені посаду імама у Львові. Це все відбувалося ще до окупації Криму – 2013 року. Пам'ятаю, що першу святкову молитву як імам я провів саме у Львові. Тоді там ще не було Ісламського культурного центру. Місцева громада орендувала невелике приміщення для проведення релігійних обрядів.

Батьки хотіли, щоб я був у Криму та давав користь своєму народу. На жаль, початок війни та окупація моєї батьківщини 2014 року змінили усе. Я розумів, що в рф релігійна діяльність перебуває під повним контролем держави. Реалізувати там із користю отримані мною знання не було можливості. 5 червня 2015 року ми відкрили новий Ісламський культурний центр у Львові і назвали його ім’ям уродженця Львова Мухаммада Асада (Леопольда Вайса). Він мав єврейське походження та згодом навернувся до ісламу й залишив величезний інтелектуальний і духовний слід в ісламському світі. Тому ми вважали, що його ім’я у назві буде символічним. Я був імамом центру від моменту відкриття і до обрання мене на посаду муфтія Духовного управління.

Як повномасштабна війна вплинула на діяльність ДУМУ «Умма»?

Після початку повномасштабного вторгнення рф у лютому 2022 року діяльність Духовного управління мусульман України «Умма», звичайно, зазнала змін. Зауважу, що зміни відбувалися кожного наступного року великої війни. Ті виклики, які постали у 2022 р., були вже менш актуальними у 2023-у.

Загалом ми й далі робимо все, що робили раніше, – ведемо релігійно-духовну, просвітницьку діяльність, допомагаємо людям, реалізовуємо різні ініціативи у науковій, соціальній, інформаційній сферах. Велика війна змусила масштабувати деякі напрями нашої діяльності, провести корекцію пріоритетів і підвищити інтенсивність роботи. Мечеті у Бахмуті та Сєвєродонецьку були зруйновані окупантами, кілька наших громад опинилися на окупованих вже після 2022 р. територіях, і ми фактично втратили з ними зв'язок.

Варто також зазначити, що війна відчутно вплинула на всю мусульманську спільноту України. Значна частина мусульман мусила покинути рідні домівки, тисячі людей стали внутрішніми переселенцями або виїхали за кордон. Деякі громади повністю припинили свою діяльність, зокрема у прифронтовій зоні. Відповідно, подекуди було закрито мечеті й молитовні приміщення, бо кількість мусульман зменшилася.

Та найголовніше для мене те, що, незважаючи на усі проблеми та виклики, ми змогли зберегти Духовне управління та більшість наших громад.

 

Яку міжнародну діяльність провадить Духовне управління мусульман України «Умма» впродовж російсько-української війни?

Протягом усього існування Духовне управління прагнуло налагодити добрі контакти з різними організаціями за кордоном. Звичайно, передовсім, це були релігійні та благодійні установи в різних країнах. Нам вдалося дещо зробити у цьому напрямі, і це стало в пригоді, особливо після початку великої війни. З лютого 2022 р. і до сьогодні я особисто, заступники муфтія та імами дали десятки інтерв’ю різним ЗМІ й окремим журналістам із мусульманських країн. Через них ми намагаємося донести насамперед мусульманам у різних державах наш погляд на цю війну, інформацію про злочини росії на окупованих територіях, зокрема, й проти українських мусульман. Не знаю, чи можна це назвати міжнародною діяльністю.

Якими є пріоритети такої діяльності?

Основний пріоритет – це інформування, залучення людей та організацій різних країн до підтримки українських мусульман та України. Ми наразі перебуваємо у війні, захищаючись від підступного агресора. На жаль, люди, зокрема й у мусульманських країнах, далеко не завжди це розуміють. Пояснювати часто доводиться з базових речей – що це не громадянська війна одного народу, і навіть не війна між «братніми» слов’янськими народами. Ми багато чуємо про те, що росія має позитивний імідж у так званих країнах Глобального Півдня, в мусульманському світі. І саме як представники мусульман України, ми намагаємося розповісти насамперед нашим одновірцям в інших країнах правду про цю війну, показати інший бік.

Є, звичайно, й інші напрями. Наприклад, стосовно обміну військовополоненими чи повернення наших громадян, яких примусово було переміщено з окупованих територій. У нас не так багато інструментів для цього, але те, що можемо, ми намагаємося робити. І, звичайно, це розвиток певної наукової, освітньої, культурної співпраці, адвокація України на різних міжнародних майданчиках, постійними учасниками яких ми є протягом багатьох років. Одним із прикладів таких заходів є щорічна Міжнародна конференція з міжрелігійного діалогу у Досі (Катар).

 

Із посольствами яких країн контактуєте найчастіше?

Тут важко виокремити якесь одне чи кілька посольств, адже це досить динамічна історія. Звичайно, ми намагаємося підтримувати контакт із дипломатичними представництвами тих країн, більшість населення яких становлять мусульмани. Адже це ще одна можливість доносити до наших одновірців у різних країнах інформацію про становище мусульманської спільноти України. Але ми також завжди раді спілкуванню та контактам із представництвами інших держав. Насамперед це провідні країни Європи – Німеччина, Велика Британія, країни Балтії. Також це посольство Сполучених Штатів Америки. Ми маємо великий досвід реалізації різноманітних благодійних, освітніх, наукових і релігійних проєктів із посольствами арабських країн – Катару, Кувейту, Саудівської Аравії тощо. Протягом останніх років у нас вже налагодилася стала співпраця з посольствами Індонезії та Пакистану. Нещодавно, до речі, спільно з посольством Пакистану організували пам’ятний захід, присвячений Мухаммаду Асаду в нашому Ісламському центрі у Львові.

Значення військових капеланів на фронті важко переоцінити. Скільки мусульман входять до цієї служби?

Наше Духовне управління було першим в Україні, яке запровадило військове капеланське служіння мусульман. У 2014 р., коли чимало мусульман добровільно стали до лав Збройних сил, ми зрозуміли, що вони так само потребують духовної опіки та підтримки, як і віряни інших конфесій. За ініціативи попереднього муфтія, шейха Саіда Ісмагілова, а також голови нашої релігійної громади у Харкові Хаджимурада Путіліна у 2015 р. було створено Управління військового капеланства мусульман України. Наші імами-капелани як волонтери стали їздити на фронт вже систематично. Це був зовсім новий досвід для мусульманської спільноти, який навіть не завжди схвально сприймали. Тоді довелося почути різні думки й сумніви від представників інших духовних управлінь і деяких громад. Для нас це не було проблемою – ми в «Уммі» переконані, що підтримка військових-мусульман є нашим прямим обов’язком. Такою є логіка нашої діяльності і задекларованого нами на початку шляху принципу: ми – українська мусульманська релігійна організація, яка діє в інтересах українських мусульман і України.

Хвала Усевишньому, за ці роки наші імами-капелани набули неабиякого досвіду в цьому служінні. Вони у подальшому брали участь у розробці Закону України «Про Службу військового капеланства» й були з-поміж тих, хто увійшов до цієї Служби, коли її було створено. Станом на сьогодні у Збройних силах України обіймають посади військових капеланів чотири імами нашого Духовного управління. І для мене це ще одне свідчення того, що ми все робили правильно, коли почали розвивати мусульманське капеланське служіння.

 

З якими викликами їм доводиться стикатись на фронті?

Бути військовим капеланом і імамом у мечеті – це не одне й те саме. Звичайно, військове середовище має свої особливості. Але якщо говорити про виклики саме наших капеланів, то загалом вони ті самі, що й у капеланів інших конфесій. Річ у тім, що Служба військового капеланства – зовсім нова структура для нашого війська. Вона передбачає принципово нові підходи до душпастирської опіки, морально-психологічної підтримки військовослужбовців, реалізації їхнього права на задоволення духовно-релігійних потреб. Усе це ставить нові виклики і перед капеланами, і перед структурами збройних сил. Додайте сюди те, що Служба фактично формується й постає за умов великої війни, коли ситуація постійно змінюється. Та найголовніше, що наші капелани є поруч із нашими військовими, а ми допомагаємо їм у цьому.

Ви – кримчанин. Із якими проблемами наразі стикається кримськотатарський народ в окупації та переселенці?

Кримськотатарський народ наразі, безумовно, переживає дуже непростий період. Можливо, навіть найскладніший із моменту масового повернення з депортації. Те, що відбувається на окупованих територіях, загалом відомо. Утиски та переслідування на релігійному, національному ґрунті для росії не є чимось новим. І зрозуміло, що така практика поширилася на окуповані українські території. На жаль, нашому народу в Криму зараз дуже важко розвивати та зберігати мову, культуру та віру. Як можна побачити на прикладі суб’єктів рф, головною стратегією в їхньому ставленні до національних меншин є політика асиміляції. Усе це відбувається і в Криму щодо кримських татар.

Що стосується внутрішніх переселенців-кримських татар, які є в материковій Україні, звичайно, теж є проблемні питання. Але їх не можна навіть порівнювати із тим, що відбувається у Криму. Можемо казати, що є недостатня увага з боку держави, багато невирішених побутових проблем. Але найголовніше – тут ми маємо рівно ті самі права, як й усі інші українські громадяни різного етнічного походження. Ніхто в Україні не переслідує кримських татар за релігійної чи національною ознакою.

На Вашу думку, чи максимально все робиться для звільнення Криму?

Це дискусійне та суперечливе питання. Я думаю, воно було набагато актуальнішим до початку великої війни. Тоді мало сенс обговорювати якісь політики, деталі тощо. Але наразі перед Україною стоїть набагато більша загроза, адже йдеться про виживання та збереження нашої країни як такої. Ця війна ведеться не просто за території чи якісь ресурси – це війна за існування України. Звичайно, мені як кримському татарину вкрай важко про це говорити у такому сенсі. Адже це означає, що питання Криму, як й інших окупованих територій відходить на другий план. Але, на жаль, така наша реальність.

Для мене найголовніше на цьому етапі, що, незважаючи на усі проблеми, українська держава непохитно декларує своє бачення остаточного завершення цієї війни. А це – повне відновлення територіальної цілісності України. Я вважаю, що це правильний підхід, адже це питання справедливості. І як віруюча релігійна людина, я переконаний, що не може бути сталого порядку, поки немає відновлення справедливості. Скільки б не тривала війна, її гаряча фаза чи замороження, ми повинні стояти саме на цих засадах. Остаточний мир настане тоді, коли усі без винятку окуповані території повернуться до України.

Чи має Духовне управління мусульман України «УММА» спільні проєкти з Представництвом Президента України в Автономній Республіці Крим?

У нас налагодилася дуже плідна співпраця із Представництвом, коли його очолила пані Таміла Ташева. За їхньої підтримки ми реалізували дуже важливий і цікавий, як на мене, проєкт – виставку Коранів, які пережили депортацію. Ми співпрацювали також і за іншими напрямами, зокрема, щодо представлення України у мусульманських країнах, захисту наших політв’язнів у Криму тощо. Насправді, наші контакти є постійними. Ми залюбки долучаємося до заходів, які проводять під егідою Представництва і запрошуємо їх на свої заходи.

Під час війни в багатьох переговорах нашими посередниками виступають мусульманські країни, як-то Катар, Туреччина, Саудівська Аравія чи ОАЕ. Наскільки тісним є зв'язок ДУМУ «Умма» з такими країнами?

Частково я про це вже казав. У нас є певні особисті контакти. Нерідко спілкування відбувається на рівні організацій. Коли є певні запити з боку української держави і ми можемо чимось допомогти, ми, звичайно, ж активно долучаємося. Не розкриваючи деталей, як приклад, можу сказати, що ми мали певний діалог із турецьким Управлінням у справах релігії (Діянет) щодо можливого їхнього залучення до процесу обміну військовополоненими. Не завжди все виходить, як нам хочеться. Але усі перелічені країни насправді є дуже важливими для України. Тому питання посилення зв’язків із ними теж потребує уваги.

Чи можна завдяки таким контактам пришвидшити нашу Перемогу?

Я думаю, що будь-які контакти, будь-яка діяльність, яка сприяє тому, що нас краще розуміють у світі, що нас сприймають, як важливих самостійних партнерів, має велику користь. І такі контакти, безумовно, мають відбуватися на різних рівнях – політичному, культурному, релігійному, громадському, військовому тощо. Є ж сталий вже вираз – культурна дипломатія. То я вважаю, що ми маємо бути також максимально активними у сфері релігійної дипломатії. І було б добре, якби державні органи різного рівня теж сприяли цьому. Комусь це може видаватися не надто актуальним зараз, але ж це історія про багаторічну роботу. І робити її потрібно вже зараз, хай навіть із невеликих кроків. Я наведу приклад з власного досвіду. Коли я спілкуюся з релігійними чи громадськими діячами з різних мусульманських країн і розповідаю їм про іслам в Україні, кримських татар, найчастіше вони висловлюють подив, бо дуже мало про це знають. А інколи – захоплення, адже в мусульманському світі відомі імена середньовічних ісламських вчених, що є вихідцями з Кримського ханства. І це частина нашої історії.

 

Пане Мурате, на завершення особисте питання: що вважаєте головною місією свого життя?

Звичайно, як релігійний діяч і віруюча людина, я окреслюю свою мету як бути максимально корисною людиною для всіх інших людей. Я – муфтій, у центр усіх своїх звернень або відповідей на запитання людей, або звичайних розмов я ставлю іслам і його цінності. Адже для мене іслам як закони Усевишнього – це правильний шлях, який веде до найкращого, а дороговказом на цьому шляху є Священний Коран. На цьому шляху багато випробувань і перепон – хвороби, війна, побутові труднощі тощо. Але йти цим шляхом і є метою та сенсом життя. І він стає легшим, коли людина має справжню віру та покладається на Усевишнього. Це те джерело, з якого мусульмани отримують силу.

Тож моя місія, як і багатьох інших мусульман, – давати користь людям, незважаючи на усі труднощі, як трапляються у житті. Бути при цьому вірним Усевишньому, гідно нести його Послання – Священний Коран і бути з-поміж тих людей, які завжди йдуть цим шляхом.

Дякую Вам за інтерв’ю! Нехай Усевишній усіх нас збереже!

 

Олександр Кондратенко, Антоніна Ліннік

Світлини надані ДУМУ «Умма».