35-та РІЧНИЦЯ «КРИВАВОГО СІЧНЯ: ВІДКРИТА РАНА АЗЕРБАЙДЖАНСЬКОГО НАРОДУ»

 

 

Січень 1990 року став трагічною, але водночас визначною сторінкою в історії Азербайджану. Події, відомі як «Чорний січень» або «Кривавий січень», залишили глибокий слід у національній свідомості азербайджанців. Ця дата — символ боротьби за свободу, незалежність і відродження національної гідності.

Уже білше чверті століття 20 січня азербайджанці всього світу відзначають День всенародної скорботи. Криваві події січня 1990 року в Баку — це не лише злочин проти азербайджанського народу, а й проти всього людства, гуманізму та свободи особистості. Подібні акти геноциду й вандалізму, скоєні тоталітарним радянським режимом, ми бачили в Алма-Аті, Тбілісі, Душанбе, Вільнюсі, Ризі, і, на жаль, вони відлунюють і сьогодні в Україні…

Розслідування цих злочинів досі не завершено. Однак наш громадянський обов’язок — нагадувати про них знову і знову. Це не лише шана пам’яті жертв, а й засторога для майбутніх поколінь: подібні трагедії не мають повторитися.

З введенням надзвичайного стану в Баку радянські війська діяли з особливою жорстокістю, порушуючи фундаментальні права людини. Відповідно до Женевських конвенцій 1949 року та Міжнародного військового трибуналу, їхні дії підпадають під визначення військових злочинів. Мирні жителі стали жертвами обстрілів, навмисних наїздів танків на цивільні автомобілі, нападів на лікарні. Використання радянськими військами куль зі зміщеним центром тяжіння, заборонених Гаазькою конвенцією, стало додатковим проявом жорстокості, спрямованим на максимізацію страждань людей.

Трагічні події 20 січня

20 січня азербайджанці по всьому світу вшановують пам'ять жертв радянської агресії. Тієї страшної ночі за наказом радянського керівництва в Баку було введено 40-тисячний військовий контингент. Операція супроводжувалася оголошенням надзвичайного стану, про який населення не було завчасно повідомлено. Це порушення як внутрішнього законодавства СРСР, так і міжнародних норм призвело до масштабної трагедії: 147 мирних жителів загинули, 744 дістали поранення, а 841 особу було незаконно заарештовано.

Серед жертв були жінки, діти, літні люди — беззахисні громадяни, які стали мішенню жорстокості. Очевидці згадують, як радянські солдати обстрілювали мирних мешканців, наїжджали танками на цивільні автомобілі, атакували лікарні та перешкоджали наданню медичної допомоги постраждалим.

Відродження національної свідомості

Січневі події стали поворотним моментом у боротьбі Азербайджану за незалежність. Десятиліттями радянська ідеологія придушувала національну самосвідомість, однак трагедія «Кривавого січня» пробудила в народі почуття єдності та прагнення свободи.

Цей день увійшов до історії Азербайджану як символ незламності та мужності. Люди, які віддали свої життя за свободу, стали героями, а їхній подвиг — основою національної незалежності. Можна назвати цю трагедію переломним моментом, що спонукав азербайджанський народ до рішучого виступу проти тоталітарного режиму.

В історії азербайджанського народу ті суворі січневі дні 1990 року стали переломним моментом у відновленні національної самосвідомості, яка десятиліттями свідомо пригнічувалася радянською ідеологією, спрямованою на повне чи часткове знищення. Події 20 січня показали, що кожен народ має боротися за свою свободу та незалежність, відстоюючи те, що здобуто кров’ю.

Попри криваві події в Баку, цей день увійшов героїчною сторінкою в історію боротьби за незалежність і територіальну цілісність Азербайджану. У ті трагічні дні мужні сини та доньки Вітчизни, для яких свобода, честь і гідність країни й народу були найвищою цінністю, віддали свої життя. Їхній подвиг став переломним моментом у довгому ланцюгу несправедливостей, вчинених тоталітарним комуністичним режимом проти азербайджанського народу.

Історична пам'ять та сучасність

Сьогодні Азербайджан є незалежною державою, яка відіграє важливу роль у регіоні Південного Кавказу та на міжнародній арені. Проте біль «Кривавого січня» залишається невід’ємною частиною національної історії. Світ ще не повною мірою визнав цю трагедію, а багато правових та історичних аспектів досі чекають на справедливу оцінку.

На жаль, навіть зараз, через понад чверть століття, світ фактично забув про цю трагедію. Немає однозначних оцінок, громадська думка залишається розділеною, а правової оцінки тим подіям досі не дано. Однак завдяки новим фактам та правдивій інформації, що поступово з’являється, історична справедливість починає відновлюватися.

Геноцид і біль незабутньої правди, Урок для світу

 Тут доречно згадати слова великого французького письменника Оноре де Бальзака: «Правда — це гірке питво, неприємне на смак, але саме воно відновлює здоров’я». Люди не завжди люблять чути правду, але чомусь всі хочуть, щоб з ними поводилися по правді і справедливості. «Кривавий січень», Ходжалинський геноцид азербайджанців та інші злочини... Хочеться сподіватися, що колись світ дізнається правду і щиро висловить співчуття чужому горю, спливуть нові достовірні факти, що проллють світло на ці не до кінця розслідувані події.

Одного дня світ повинен дізнатися всю правду. Лише через правдиве висвітлення подій, нові достовірні факти та розслідування можна пролити світло на ці трагічні сторінки історії. Як казав Вінстон Черчилль: «Народ, що забуває своє минуле, приречений пережити його знову». Ця пам’ять має стати уроком для всього людства, щоб запобігти подібним злочинам у майбутньому

Цього дня азербайджанський народ знову нагадує світу про біль, який не зникає, і про важливість правди та справедливості. Пам’ять про «Кривавий січень» живе в серцях мільйонів і залишається символом боротьби за незалежність.  Той хто не пам’ятає минулого, приречений повторити страждання. Ця цитата закликає до глибокого розуміння історичних уроків, щоб будувати краще майбутнє.

Наголошує, що дії радянського керівництва порушили конституційні права Азербайджану та міжнародні правові норми. Населення не було завчасно попереджене про введення надзвичайного стану, що суперечило не лише законам СРСР, але й міжнародному пакту про громадянські й політичні права.  

За свідченнями очевидців, радянські солдати обстрілювали мирних жителів, наїжджали танками на цивільні автомобілі, атакували лікарні та перешкоджали наданню медичної допомоги постраждалим. Масштаб жорстокості нагадував трагічні сторінки Другої світової війни. У ту ніч азербайджанці втратили віру в міф про «єдність народів» і «братерство» радянської сім’ї.

«Кривавий січень» є не лише трагічною сторінкою азербайджанської історії, а й важливим Уроком для світу та людства. Ця подія розкрила репресивну сутність радянської системи та надихнула народи СРСР на боротьбу за свободу. Як нагадуємо, визнання цієї трагедії та інших злочинів є необхідним для відновлення справедливості й запобігання подібним трагедіям у майбутньому.

Азербайджанці зберігають пам'ять про ці події, передаючи її майбутнім поколінням, аби ніхто не забував, що свобода має високу ціну.

  Резюмуючи: кожен народ має боротися за свою свободу та незалежність, захищаючи здобуте кров’ю.

Ця трагедія стала символом боротьби азербайджанського народу за свободу і незалежність. Події 20 січня 1990 року є болісним уроком для всього людства, нагадуючи, що будь-яке нехтування правами людини не може залишатися безкарним. Як сказав Еллі Візель: «Забуття вбиває. Ось чому ми маємо пам’ятати»!

Порушення прав і норми міжнародного права

Наголошуємо, що радянське керівництво грубо порушило конституційні права Азербайджану, а також міжнародні правові норми. Введення надзвичайного стану без попередження суперечило законам СРСР, міжнародному пакту про громадянські та політичні права, а також основоположним міжнародним договорам, зокрема Женевській конвенції 1949 року, Конвенції про запобігання геноциду 1948 року та Гельсінкському акту 1975 року. Операція під кодовою назвою «Удар» була ретельно спланована радянськими спецслужбами й здійснена з жорстокістю, яка нагадувала найгірші сторінки Другої світової війни.

Масштаб трагедії

Очевидці свідчать про жорстокість військових, які обстрілювали мирних громадян, наїжджали танками на автомобілі, атакували лікарні та перешкоджали наданню допомоги пораненим. У ту ніч азербайджанці втратили віру в радянські ідеали «єдності народів» і «братерства».

Можливо  ці події геноцидом і державним тероризмом, спрямованим на знищення національної ідентичності азербайджанського народу. Він наголошує, що радянська влада порушила основоположні міжнародні договори, включно з Женевською конвенцією 1949 року, Конвенцією про запобігання геноциду 1948 року, а також Гельсінкським актом 1975 року.

Гейдар Алієв — голос національного спротиву

Одним із перших, хто відкрито засудив радянське керівництво, став Гейдар Алієв. Перебуваючи в Москві, він виступив у представництві Азербайджану, різко критикуючи криваві дії радянської армії. Його мужність і рішучість стали символом національного спротиву та згуртування азербайджанців у боротьбі за незалежність…

За роки правління Гейдара Алієва та його гідного спадкоємця Ільхама Алієва зросли вплив та авторитет незалежного Азербайджану на міжнародній арені. Азербайджанська Республіка за короткий проміжок часу здобула авторитет демократичної, правової та світської держави в усьому світі.

 Стабільність, що у країні, проведені внутрішні реформи, надають позитивний впливом геть розширення зв'язків із іноземними державами. Азербайджанська Республіка, яка будує свою зовнішню політику на основі принципів рівності та взаємних інтересів, перетворилася на країну, відкриту для всіх держав світу.

Гейдар Алієв зробив багато для Азербайджану, а його гідний наступник, президент Азербайджанської Республіки Ільхам Алієв, продовжує цю справу. В кінці кінців, мрія здійснилась: Армія, Народ і Президент стали єдині, усі окуповані території звільнені, прапор піднято над Карабахом, а біженці повертаються до рідних домівок.

Роль Михайла Горбачова

Михайло Горбачов увійшов в історію як реформатор і лідер «перебудови». Однак за фасадом демократичних змін його політика позначилася кривавими репресіями, жорстокими силовими акціями та байдужістю до людських життів. Трагічні події у Баку, Тбілісі (1989), Вільнюсі (1991) та інших містах показали справжнє обличчя радянського режиму.

Попри заяви про «гласність», дії радянської влади, зокрема в Азербайджані, демонструють, як політичні амбіції стають важливішими за права людини та життя мирного населення.

Михайло Горбачов, як останній лідер Радянського Союзу, увійшов в історію як реформатор, ініціатор "перебудови" та "гласності", який сприяв завершенню Холодної війни. Однак за лаштунками його реформаторського іміджу ховаються численні трагедії та злочини, які залишили глибокі рани в багатьох республіках СРСР. Його керівництво було позначене численними репресіями, силовими акціями проти мирного населення та байдужістю до людських життів у період руйнування радянської системи…

 Розглядаючи причини кривавих січневих подій у Баку, сьогодні вже не виникає сумніву в тому, що це була заздалегідь продумана та ретельно розроблена урядом СРСР та ЦК КПРС на чолі з Михайлом Горбачовим злочинна акція, спрямована на придушення свободи та незалежності азербайджанського народу.

Чому ж ті, хто стояв за цією трагедією, досі не притягнуті до відповідальності? Чому керівники СРСР, які наказали введення військ у Баку, не постали перед судом, як це сталося з фашистськими злочинцями в Нюрнберзі? Навпаки, багато з них продовжують займати високі державні посади, а головний ініціатор трагедії навіть отримав Нобелівську премію. Жахливим є те, що ніхто з них не вибачився перед азербайджанським народом, натомість звинувачуючи самих постраждалих у цих подіях.

Згідно з Конституцією СРСР та Азербайджанської РСР, рішення про введення надзвичайного стану в Баку не було узгоджене з місцевим керівництвом. Указ, підписаний Горбачовим, став грубим порушенням міжнародного права, включаючи Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. Ба більше, більшість жителів міста дізналися про надзвичайний стан лише вранці 20 січня, коли вулиці вже були залиті кров’ю.

Трагедія 20 січня, яка призвела до великих втрат і винищення невинних людей, продемонструвала бойовий дух і непохитність азербайджанського народу. Цей народ, не витримавши зрадницької політики керівництва радянської імперії на чолі з Горбачовим, сміливо став на шлях боротьби за свободу та незалежність.

Невиправдана безвідповідальність: 35 років після трагедії

Після 35 років з моменту трагедії ніхто з високопосадовців партійних лідерів СРСР і Азербайджанської РСР так і не поніс відповідальності за події, що сталися. Жоден з винних осіб не відповідав ані перед народом, ані перед правосуддям радянського суспільства, ані тоді, ані зараз. Ідеологічні суперечності, розбіжності інтересів та позицій, амбіції — усе це є невід’ємною частиною сучасного суспільства, без чого не обходиться жоден політичний процес. Важливо, щоб ці суперечності не вирішувались шляхом насильства. Без розуміння цього суспільство не може бути застраховане від фатальних помилок, що мають негативні наслідки для інтересів народу.

Січневі події в Баку показали справжню особу Радянської імперії, яка на той час доживала свої останні дні. Люди, які вірили, що є громадянами найцивілізованішої у світі держави, втратили всі ілюзії після тих страшних січневих подій.

 

Аріф Джаміль огли Гулієв,

доктор юридичних наук, професор, дипломат,

Заслужений працівник освіти України, професор кафедри конституційного, міжнародного права та публічно-правових дисциплін

Київський університет Інтелектуальної власності та права,

Академік ВО НАН України

 

Гара Сулейман огли Гасанов,

аспірант МДПУ імені Богдана Хмельницького,

викладач історії та правознавства