Чингіз Айтматов: вершини творчої та дипломатичної діяльності

Найважче людині бути людиною щодня.

Ч. Айтматов

Цього року відзначається 95-та річниця письменника–гуманіста планетарного масштабу Чингіза Айтматова, який залишив яскравий слід у світовій літературі. Його твори перекладені 179 мовами світу та видані тиражем понад 80 млн екземплярів. Наразі він є одним із найбільш читаємих письменників і поступається тільки Шекспіру та Льву Толстому.

У іншого великого поета Расула Гамзатова є такі слова: "Якщо тебе питають, хто ти такий, ти маєш показувати свій паспорт, а коли питають, звідки родом, ти маєш називати імена великих людей свого народу". Ми, киргизи, пишаємося, що ми родом із величних гір землі Манаса Великодушного, де розташована перлина Іссик-Куль, і я завжди відповідаю гордо: "Я родом з Киргизстану - батьківщини Чингіза Айтматова". Через нього світ дізнався про нас, киргизів.

Без сумніву, Чингіз Айтматов є визнаним світовим митцем. Та він не обмежував себе лише письменництвом, в останні роки життя він проявив себе як чудовий дипломат та політик.

У Айтматова були знання та особисті і ділові риси, які є важливими саме для дипломатичної діяльності. Для нього були характерними особиста відповідальність, чітка громадянська позиція, готовність бути корисним Батьківщині, висока освіченість, широка ерудиція, прагнення до пізнання інших цивілізацій та культур, аналітичні здібності, тонке відчуття світових подій та закономірностей, креативне занурення до проблематики та  розуміння соціальних і політичних процесів. Якщо дипломат переводить свою аналітику в документалістику, то письменник – у художні образи. Уся світова практика свідчить, що рух від дипломатичної праці до письменницького становлення відбувається значно частіше, ніж коли письменники стають справжніми дипломатами.

У момент творчого піднесення та світової популярності Айтматову запропонували дипломатичну службу. На той час було вкрай необхідним збагатити зовнішньополітичне коло новими кадрами та продемонструвати західним партнерам нове, гуманне обличчя дипломатії.

Можливо, тому Чингіза Торекуловича як людину гуманних поглядів, яскравого представника світової культури, активного прихильника миру та цивілізованого спілкування на міжнародній арені обрали саме в цій ролі, ролі дипломата. Зазвичай подібна стратегія інтерпретується як "soft diplomacy", тобто використання "м'якої сили" у міжнародних відносинах, і у випадку письменника вона була більш ніж доречна.

Можливо, у зовнішньополітичному просторі розраховували, що освіченість та популярність, збалансований підхід до прийняття рішень, які властиві Айтматову, стануть основним фундаментом для виконання дипломатичної місії.

Як згадував сам Чингіз Айтматов: «Одного разу на прийомі подали якусь японську страву. На величезному блюді мальовничо сервірували екзотичну незрозумілу їжу з квітами. Я вирішив, що раз подали до столу, отже, все – їстівне. І з'їв квіти! Потім уже дізнався, що вони були прикрасою. Довго сам з себе сміявся». Можливо, кадровий дипломат  і не зізнався б про такі курйози…

У 90-ті роки Айтматов очолював дипломатичну місію СРСР у Люксембурзі, потім став послом Киргизької Республіки в Бельгії, Люксембурзі та Нідерландах, Франції, після чого був обраний постійним представником Киргизстану у Єврокомісії, НАТО та ЮНЕСКО за сумісництвом. Загалом дипломатичній службі він віддав близько 20 років свого життя. Окрім того, свого часу письменник кілька разів обирався депутатом Верховної Ради СРСР.

Він мав заслужений авторитет і сприймався як фахівець найвищого рівня, як справжній професіонал, що час від часу викликало заздрість до нього з боку окремих чиновників. Не можу не процитувати Чингіза Торекуловича щодо його бачення дипломатії: «Не скажу, що я такий уже блискучий дипломат… Дипломатія у багатьох людей розуміється як якась обов'язкова хитрість… Я завжди дію відкрито, чесно, щиро».

Вершиною його творчої та дипломатичної діяльності є створення міжнародного інтелектуального руху «Іссик-Кульський форум».

Якщо здійснити невеликий екскурс до недавнього минулого, то варто зазначити, що у жовтні 1986 року на узбережжі «перлини» Киргизстану Іссик-Кулі зібралися вісімнадцять видатних митців – найвідоміших людей у галузі літератури, культури та мистецтва того часу. Вони обговорювали та досліджували глобальні питання, які гостро постали на порозі XXI століття. Пошук шляхів вирішення глобальних проблем майбутнього людства та обмін думками щодо них, призвів до рішення оголосити майбутнє століття «Століттям планети», «Століттям творчості».

І природно, шляхом прямих діалогів та обговорень у ході зустрічей зародилася унікальна та мудра ідея всепланетарної підготовки зустрічі третього тисячоліття як тисячоліття миру, гуманізму та творчості. Ця зустріч на міжнародному рівні проходила під гаслом "Виживання через творчість".

 Звичайно, зараз немає сумніву, що це було початком принципово нового планетарного мислення як інструменту вирішення майбутніх проблем людства та всього спектру питань у тому, що людські цінності вищі за етнічні та національні інтереси.

Другий Іссик-Кульський форум був проведений нашим відомим письменником вже 1997 року, де також були запрошені всі світові знаменитості та інтелектуали того часу, серед яких були такі особистості, як генеральний секретар ЮНЕСКО Федеріко Майор, лідери націй, відомі політичні та громадські діячі того часу. А «Глобальні та національні аспекти культури в XXI столітті» стали головною темою форуму, на якому з основною доповіддю виступав Чингіз Айтматов. Письменник зазначав, що саме роль національних культур набуває нині домінуючого значення у розвитку людської цивілізації. Але цей процес надзвичайно багатогранний, і надважливо направити його до конструктивного русла.

Після смерті метра 2008 року всі наступні форуми проводилися без його присутності, та учасники цих форумів однозначно зазначають, що всі заклики тих перших форумів і прийнятих на них резолюцій мають беззаперечно виконуватися, адже питання залишаються актуальними і підлягають виконанню всіма і кожним. Це питання миру, припинення будь-яких конфліктів, розвиток освіти, культури та мистецтва. Крім того, зростання національного духу та самоідентичності. Важливим залишається визнання всіх конфесій, течій та багато іншого.

 

З іншого боку, варто окремо зупинитись на творчості Чингіза Айтматова. Його твори та почуття, викладені у них, були настільки значні та всеосяжні, що стали зрозумілі багатьом людям. Безперечно, не буде перебільшенням сказати, що поряд з іншими геніальними письменниками різних народів і часів, Айтматов як філософ, мислитель та художник є уособленням внутрішнього світу сучасної людини, її розуму і душі. У своїх творах він прославив могутність людського інтелекту, його послідовність, безсмертність та могутній міжнародний вплив.

Творчість письменника цікавить людей вже ХХІ століття. Значна кількість серйозних праць, присвячених Айтматову, написана вченими, літераторами, прозаїками, лінгвістами та перекладачами всього світу. І я - не виняток. Напередодні його ювілею в мене з'явилося велике бажання викласти свої почуття та думки на папері.

Чингіз Айтматов як письменник і мислитель так само простий, як і великий. Він залишається улюбленим та доступним для всіх. Адже писав дуже простою мовою, втілював у неймовірних художніх образах одвічні, найважчі, а часом і обтяжливі, актуальні проблеми людського буття, взаємин особистості, суспільства та системи, держави. Твори Айтматова - оповідання, повісті, романи, вони всіх без винятку спонукають прислухатися, переживати, постійно думати, розмірковувати і приходити до правильних висновків. Вони змушують замислитись про те, якою має бути справжня людина, в чому її найвище призначення, в чому сенс її життя – ось ті прості та вічні проблеми, які хвилювали Айтматова і які продовжують хвилювати і нас сьогодні.

 Даючи відповіді на історичні та життєві питання, Айтматов досяг гігантських художньо-філософських узагальнень. Він став світочем людських переживань, найзапеклішим викривачем зла, підступності, ницості, владолюбства, тиранії, підлості та зради.

Як сьогодні, так і завжди ми захоплюємося життєвою повнотою створених ним культових героїв, з вродженими рисами гуманізму, співчуття, з чистотою помислів, з величчю духу та героїзму.

Письменник у своїх творах відображав питання суспільства загалом і кожної людини зокрема, проблеми свободи людини і свободи думки, національного духу та непримиренну боротьбу добра зі злом. Айтматов зводив на особливий п'єдестал поборників справедливості, людей, які мають найвищі риси, риси людської совісті, також він ставив найвище тих своїх персонажів, відвага яких ознаменувалися у шляхетності вчинків, у совісті, у справжньому коханні.

Його образам притаманні глибина та складність. Тому, коли читаєш твори найвеличнішого письменника сучасності, не тільки я, а й усі ми можемо лише висловлювати своє захоплення геніальною й реалістичною майстерністю Айтматова.

Усі його персонажі дуже індивідуальні, цілісні, пристрасні, а також дуже чисті й світлі натури. У творах "Джаміля", "Перший вчитель", "Материнське поле", "Прощавай, Гульсари", "Білий пароплав", "І довше століття триває день", "Полаха", "Тавро Кассандри", "Коли падають гори (Вічна наречена)" нам всім стає зрозумілою  людська сутність героїв, їх радості та переживання, і ми ніби проживаємо життя разом з ними, в них ми впізнаємо себе самих.

Хоча тоталітаризм, який робить людей манкуртами, зомбі, як про це писано у романі «І довше віку триває день», є актуальним і сьогодні. Айтматов вважає, що потрапити у тоталітарний стан можна дуже швидко, але виходити з нього доведеться дуже і дуже довго, і тому це буде коштувати багато не лише у моральному, духовному плані, але й у фізичному, тобто, подолання тоталітаризму вимагає величезних людських жертв.

Останній роман Айтматова «Коли падають гори», який написаний у 2006 році, наразі вже перекладений у Європі, а в Україні поки що ні. Власне кажучи, у цій модерній книзі йдеться про глобалізацію та долю окремо взятої людини.

Вся творча спадщина Айтматова гідно належить до одного з найкращих взірців світової літератури. Він, як письменник, філософ і мислитель підкорив своїм творчим даруванням усю планету, а як прозаїк - сучасну світову літературу підняв на більш високий рівень філософсько-мистецького змісту.

Проблеми, відображені у творах Чингіза Айтматова, гармоніювали з літературним ритмом того часу, письменник висловлював свої болі, страждання, думки про проблематику світу та людини, свої мрії про людські риси, що мають бути вписані великими літерами до нової епохи.

Хотілося б окремо зупинитись на зв'язках письменника з Україною. Чингіз Айтматов любив Україну та своїх українських друзів. У 1954 році, ще задовго до його становлення як письменника, під час роботи зоотехніком експериментальної ферми Киргизького інституту тваринництва, він на сторінках республіканської преси захоплювався завзятістю та працьовитістю трудівників сільського господарства України. Та наголошував на необхідності налагодження міцних контактів із ними, вивченні передового українського досвіду у різних галузях сільського господарства.

У пізні роки життя письменник часто бував в Україні, де знайшов багато друзів. Також він любив довго розмовляти з малознайомими простими людьми, вочевидь, він збирав образи для героїв своїх майбутніх творів.

Про вміння Чингіза Торекуловича дружити, проявляти щиру увагу до друзів знають усі. Як він сам неодноразово відзначав, що у нього в Україні, куди  він приїздить із великим задоволенням, було багато друзів серед творчої інтелігенції та дипломатів. Чимало друзів мав Айтматов й у Києві. Одним із них був  український  письменник, публіцист та громадський діяч Олесь Гончар, вони часто обмінювались думками з приводу нових творів.

Як згодом зазначали друзі письменника, Чингіз Айтматов був другом українського народу і неодноразово відвідував Київ у складі урядових та дипломатичних місій. До речі, він був серед офіційних осіб на святкуванні 1500-річчя Києва. Айтматов з великою любов'ю ставився до української культури та літератури. Завдяки старанням Чингіза Айтматова чимало творів української літератури побачили світ  киргизькою мовою.

На мою думку, якщо я не помиляюсь, майже всі твори геніального киргизького письменника надійшли до українського читача українською мовою. Тут слід зазначити неоціненну працю доктора філологічних наук, професора Микола Васьківа та голови Ради українського товариства Киргизької Республіки Володимира Нарозі, який переклав українською мовою пізні твори Айтматова.

Ідеї гуманізму, загальнолюдських цінностей та толерантності, якими пронизані творчість й життєва позиція Чингіза Айтматова, особливо актуальні  нині.

Айтматов зумів викрити жорстоку та нелюдську сутність війни. Його повість "Материнське поле" – протест проти насильства. У діалозі Толгонай із Матір'ю-землею він передав плач усіх жінок в історії людства, які втратили своїх близьких та дітей у вогнищі війни.

"Не убий!" є головною заповіддю роману "Коли падають гори". Солдат, що йде на фронт воювати з фашистами, згадує слова батьків, сказані йому в дорогу. І перед ним постає питання, чи має він право забирати чуже життя.

Зараз світ, як ніколи, гостро потребує діалогу цивілізацій і культур, в якому провідну роль мають відігравати дипломати, інтелектуали та мислителі. Головною аксіомою сучасних дебатів повинно стати повне виключення навіть самої думки про війну, неприйнятність застосування сили у вирішенні життєвих проблем, необхідність знаходження взаємоприйнятних компромісів, до чого закликав Айтматов.

Підсумовуючи все вищесказане, варто зазначити, що великий письменник Чингіз Айтматов розумів і звеличував літературу та вважав, що саме вона допоможе перемогти байдужість і егоїзм. Чингіз Торекулович також чудово розумів і використовував дипломатію як засіб зближення народів. Саме через це він шукав гармонію в усьому: між імперією і національною ідентичністю, збереженням людини і природи, інтересами різних народів і релігій.

Безперечно, він був людиною світу й був відкритим світові як мудрець, як гуманіст, як Людина, що є, що має бути мостом усіх культур. Можливо тому, ми і сьогодні звертаємося до нього дедалі частіше.

Ідріс Кадиркулов, Надзвичайний і Повноважний посол Киргизької Республіки в Україні,

світлини надані Посольством Киргизької Республіки в Україні.