Розстріляний Хрест

 

З Олександром Гусєвим ми познайомилась вже після Майдану. Виявилось, що маємо спільну alma mater, спільних знайомих. І від дня нашої зустрічі не втомлююсь дивуватись, скільки енергії та оптимізму в цій людині. А так, як він, що народився і виріс в росії, любить Україну, варто і українцям повчитись. Тож і не дивно, що і на Майдані був, і своїм побратимам з 2014 року допомагав на фронті, а від початку повномасштабного вторгнення орків став  до лав ЗСУ.

Мешкає наш герой в с. Миколаївка Бучанського району на Київщині, де є одним із найактивніших членів громади. До війни займався теслярством та карвінґом (різьблення бензопилою). Зокрема, роботи майстра прикрашають не тільки Миколаївку. Він зробив різьблену лавку для зупинки в Северинівці, змайстрував дерев’яного Восьминога для дитячого майданчика в Колонщині, на прохання людей вирізьбив в Голосіївському лісі (з дозволу адміністрації парку) Крокодила з поваленого дерева. А на Водохреща, коли лід вкрив місцевий ставок, Сашко облаштував ополонку для пірнання.

Вища біологічна освіта та успішний досвід у бізнесі дозволили хобі перетворити на основне заняття, яке не тільки фінансово  підтримувало родину, але й давало можливість активно волонтерити. Тож Олександр працював в команді з облаштування однієї з перших мобільних бань для ЗСУ, разом з дружиною сушив овочі на сухі борщі для Кухарської сотні, під час ковідного «транспортного апокаліпсису» возив безкоштовно на роботу в Київ та назад медиків, які мешкали в Бучі тощо. І брав активну участь у житті громади.

 

Майдан

Євромайдан Олександр спочатку не сприймав всерйоз. Але після побиття студентів зібрався і пішов на Майдан. Бо «З нами так не можна». Був командиром нічної зміни охорони Першої (Інститутської) барикади. Під час штурму Майдану 18 лютого отримав численні ушкодження голови, струс мозку, переломи ребер та пальців. Якби не побратими, що відбили його у беркутні, міг би поповнити лави Небесної Сотні. Покладав дуже великі сподівання на трансформацію суспільства після революції гідності, але не так сталося як гадалося...

 

Проєкт «Красиве село»

Проєкт «Красиве село» народився якось сам собою. І зібралась до купи «весела та діяльна опозиція», яка на противагу офіційній владі, намагалась щось корисне робити для села. Очолив її невгамовний Олександр Гусєв.

Як людина творча, головною своєю ціллю Сашко поставив зробити село красивим та комфортним. Почав із зупинок. У селі багато дачників-пенсіонерів, які користуються автобусом, тому захист від дощу та спеки має дуже велике значення.

За фінансової та фізичної допомоги односельців був збудований великий навіс з лавкою на кінцевій зупинці. Там же на лавці «прописався» різьблений ведмедик, який одразу став улюбленцем дорослих та малечі. Щоправда, його невдовзі вкрали, як і скульптуру бобра, яка була встановлена Сашком біля центральної зупинки. Довелося вирізати нових...

Біля кінцевої зупинки Сашко встановив ще й красиву дошку для оголошень. І о диво! Досі жодної об'яви не наліплено на стовпи зупинки, усі тільки на дошці.

Потім був «Дружній пленер різьбярів». Сашко брав участь у третьому всеукраїнському чемпіонаті з карвінґу в Хмельницькому і познайомився там з чудовими майстрами. Кілька з них змогли приїхати до нього на пленер та створити скульптури для прикрашання села. І це було справжнє свято! Три дні працювали майстри, три дні миколаївці потоком йшли - їхали на локацію подивитись на це неймовірне дійство. Несли смаколики для майстрів, гроші на дорогу та колоди, навіть призи організували дуже технологічні для карверів.

Тепер біля магазину в центрі є скульптурна група «Стояв старий з молодою». На жаль, іншу велику скульптуру «Акробати» встановити до початку війни не встигли. Війна також завадила завершенню реконструкції центральної зупинки. Хлопці під керівництвом Сашка встигли лише побудувати дах та вкрити його рубероїдом. Та встановили один різьблений стовп. Також очікують свого часу і заготовки для великої лавки на цю зупинку.

Зараз в селі з'явилось багато нових мешканців, тож маємо надію, що лави «веселої та діяльної опозиції» поповняться.

 

Пам’ятник «А мати жде»

У Миколаївці стоїть пам'ятник роботи відомого скульптора Василя Бородая, який мав літню майстерню в селі. Декілька років Сашко, як і більшість односельців, просто проїздив повз скульптуру жінки, яка майже загубилась у хащах. А потім якось зупинився...

Напівзгнивший парканчик, облицювальні гранітні плити, що відпали та розповзлись, зарості чого попало навкруги... І плита з прізвищами яка на третину вже пішла в землю. Якби не небайдужа жіночка, яка інколи підфарбовувала скульптуру «сріблянкою», а парканчик вапном - ніхто би ще довго не звернув увагу на це місце.

Було це восени, напередодні Дня визволення Києва. І Сашко сказав, що це справжній злочин - так паплюжити пам'ять про наших полеглих. Тож вирішили привести все до ладу. Але ця ідея зустріла несподіваний спротив з боку голови сільради. Вона написала заяву в поліцію, де звинуватила Гусєва в самоуправстві, вандалізмі, розкопуванні поховань, пошкодженні пам'ятників, на що в поліції поставили резонне питання: «Ваша Голова зі власною головою дружить?»

У підсумку - ініціативна група, яку очолив Гусєв, не дала сільраді витратити значні бюджетні кошти на помпезний «меморіальний комплекс», але вони таки поклали навколо пам'ятника феми. Решту робіт - прибирання хащів, упорядкування квітника, відновлення дошки - сільрада милостиво залишила активістам.

Завдяки директору Макарівського краєзнавчого музею вдалося з’ясувати, що пам'ятник «А мати жде» встановлено на місці поховання бійців, які загинули при визволенні Миколаївки під час Другої світової. Тепер небайдужі миколаївці доглядають це місце.

 

На Йордана…

Зазвичай на місцевих ставках не бува міцного льоду. Але січень 2021 року був морозний, і крига на Бобровому озері утворилася товста та надійна. Тому напередодні свята Водохреща Олександр з товаришем вирішили облаштувати місце для освячення води. Випиляли ополонку та льодяні прикраси, домовилися з місцевим священником, запросили односельців - і свято вдалося!

Поклінний Хрест

Початок 2021 року. Ідея встановити на в'їзді до Миколаївки Поклінний хрест з'явилась раптово. І майстер втратив спокій. Малював, креслив, шукав відповідне місце. Вивчав традиції встановлення подібних хрестів та канонічні пропорції. Згодом народилась скульптура розп'ятого Христа. Працював Олександр натхненно, трепетно вирізьблюючи найменші деталі. А потім був величезний хрест. Везли його причепом та встановлювали вшістьох. Два тижні на застигання бетонної основи - і фігура Спасителя прикріплена на хрест.

У нашій краях є традиція - пов'язувати на Поклінний Хрест рушника. На прохання допомогти відгукнулась власниця колекції старовинної вишивки з с. Колонщина пані Любов Лавицька, яка подарувала вишитий рушник. Гранітну плитку, якою хлопці виклали навколо, також подарували небайдужі люди. Піском, цементом та щебінкою скидалися усім селом. 8 травня 2021 року Хрест був освячений місцевим священником отцем Богданом.

На жаль, рашиські «православні» нелюди дістались і сюди. Під час російської окупації Миколаївки вони знищили Хрест пострілом з танку майже впритул. Скульптура Спасителя отримала символічне поранення від осколка на місці, де була рана від списа легіонера.

Рештки скульптури та шматок рушника, який дивом не догорів, зберігаються зараз в Макарівському краєзнавчому музеї. Так само наші «православні браття» розтрощили капличку, що стояла біля військової частини…

А майстер, що повернувся з війни, відновлюється після сильної контузії та виношує проєкт нового Хреста.

 

Анастасія Штерн, світлини з архіву Юлії Ковальчук та мережі FB