Я – українка до глибини душі

Наталія Шелепницька поп-оперна співачка, лірико-драматичне сопрано, народна артистка України, Посол Миру, кавалер орденів Святої Марії та Святого Станіслава, володарка багатьох нагород і титулів, професорка кафедри культурології НУБіП України.

 - Наталочко, прийми мої щирі вітання з днем народження та 35-річчям на сцені. Яким був цей шлях? З чого починався?

Дякую, мені дуже приємно було святкувати мій день народження зі своєю родиною та друзями у затишній родинній атмосфері. Я вже безліч разів розповідала про свій шлях, але сьогодні мені ще раз приємно його згадати. Він починався змалечку, вже в три рочки запросто могла повторити будь-яку пісню, мелодію. І мама жартує: «Доню, ти почала співати раніше, ніж розмовляти». Тобто, вже з самого дитинства в мене визначився дар, і десь близько семи років моя двоюрідна сестричка Галинка відвела мене до музичної школи. Так я потрапила в клас до чудового педагога Ярослави Федорівни Вихованко. Крім того, що вона дуже талановитий педагог, вона ще й прекрасна жінка і людина. Це дуже важливо - не відбити дитині бажання займатись музикою. Від самого початку занять я у повній мірі відчула увесь тягар і всю відповідальність. Носити бандуру в музичну школу – справа не легка, особливо для маленької дівчинки. Але моя відповідальність і відданість педагогу призвели до того, що я закінчила музичну школу. Потім вступила до Чернівецького музичного училища імені Сидора Воробкевича, далі – Львівська консерваторія, Національна музична академія (клас народної артистки України, СРСР, професора Є.С. Мірошніченко), аспірантура, стажування в Мілані…

І по сьогодні я працюю над своїм голосом, щоденні репетиції, вдосконалення, вивчення нового репертуару. Тому що бути співачкою, народною артисткою України – це велика відповідальність. І яких би висот ти не досягла, ти не маєш права схибити. Публіка дуже вимоглива. Вони обожнюють тебе, поки ти виконуєш усе блискуче, захоплюються тобою, співають тобі хвалебні оди. Але якщо раптом, особливо в оперних театрах, де люди зазвичай йдуть на виставу, заслужена прима візьме хоч одну ноту фальшиво, їй це не пробачають. В сольних концертах публіка більш лояльна, більш демократична, більш толерантна, адже прийшли твої прихильники, поціновувачі твого таланту. Надзвичайно важливо зберегти молодість голосу, його свіжість, його звучання. Голосом потрібно керувати, не форсувати звук, співати bel canto і не дозволяти собі співати у нездоровому стані. Хоча обставини бувають різними. Голос потрібно берегти. Я щодня дякую Господу Богові за цей дар, щодня прошу Бога, аби він зберіг мені голос. Я в житті вмію багато чого, але найбільше люблю співати, дарувати людям радість, виходити на сцену. Це те, чим я живу. Хоча в мене є сім’я, чоловік, син, онучка, в мене прекрасна родина, вони є змістом мого життя, але все доповнюється в комплексі.

- Наталія Шелепницька – успішна жінка?

Не мені судити. Але я думаю, що досягла чимало в своєму житті. Хоча ще стільки всього попереду, стільки всього хочеться зробити. І в творчості, і в благодійності. Маю таку мрію – побудувати Академію мистецтв для діток, які мають визначений дар, але не мають фінансової можливості навчатися в мистецьких закладах. Хочу, аби вони могли навчатись у найкращих педагогів, опановувати дисципліни, не тільки вокал, але й акторську майстерність, хореографію, образотворче мистецтво. Все те, що розкриває, розвиває кругозір дитини.  Наша Україна дуже талановита. На жаль, не всі мають можливість отримати гідну освіту. Тому мені хочеться створити саме такий заклад. Я впевнена: «Культурна нація – культурна держава».

 

 

-  Наталочко, я вважаю тебе успішною жінкою. В чому секрет твого успіху, його складові?

Дякую! Головне – постійно працювати над собою. На мою думку, співак – це не тільки професіонал суто своєї галузі. Людина, яка виходить на сцену, має бути цілісною, всебічною, глибоко розвиненою, ерудованою. І тому, наприклад, я вивчаю мови, займаюсь хореографією, подорожую, відкриваю для себе нові країни, читаю літературу, тобто постійно працюю над собою як над особистістю. Я пишу музику, вірші, мені не цікаво  бути просто виконавицею.

Думаю, можна назвати такі складові успіху. По-перше, людина повинна усвідоміти, чого вона прагне. Якщо я чітко розуміла, що я хочу співати саме такий матеріал, виходити на ці сцени, працювати з такими-то оркестрами, тобто коли я мала чітке бачення своєї творчості, то я йшла до цієї мети, наполегливо працюючи. Знаєш, я дуже мало сплю, 4-5 годин на добу. І мені цього не вистачає для відпочинку. Але для досягнення своєї мрії, для здійснення своїх ідей мені замало 24 годин на добу. Я дуже пізно лягаю і дуже рано прокидаюся, бо мені треба багато що встигнути, а в мене ще й сім’я, якій також потрібно приділити увагу. Тому по-друге, дуже важливою є самоорганізація. Я обов’язково маю займатись спортом, розвитком духовним і фізичним, аби зберегти свій голос. І третє, надзвичайно важливим є твоє оточення. Дуже важливо, аби поряд з тобою були ті люди, які тебе щиро люблять, які вірять в твій успіх та всеціло тебе підтримують. Я дуже завдячую своїй родині, своєму чоловіку, синові, батькам, педагогам, зокрема, Євгенії Семенівні Мірошниченко, тому що вони завжди в мене вірили.

- Розкажи про свою родину. Онучка Міліанна дуже схожа на тебе. А талант бабусин перейшов до внучки?

 Це чудова дівчинка, їй 3, 5 рочки. Вона вже співає, має навіть персональний мікрофон і мріє бути співачкою «як Тусічка» - це вона мене так називає.

- Син теж займається музикою?

Зараз Андрій хоче бути діджеєм світового рівня, брати участь у міжнародних фестивалях. І він в цьому напрямку дуже серйозно став працювати. Коли він був маленьким, ми намагались віддати його до музичної школи, купляли музичні інструменти (скрипку, гітару, дома було фортепіано), але він навідріз відмовлявся, мріяв бути то політиком, то бізнесменом… А зараз, вже дорослим мужчиною, самостійно записався до музичної школи імені К.Г. Стеценка, вивчає сольфеджіо, фортепіано,  теорію музики. І я дуже цьому радію, тому що він як діджей має бути освіченим, знати музичну грамоту.

 

- Ти досягла вже своєї вершини?

Думаю, що ще ні. Вірю -  все ще попереду, в мистецтві, принаймні. Тому що в особистому житті, сподіваюсь, так. У мене чудова сім’я, для мене це надважливо. Але у творчості, в кар’єрі ще дуже багато хочеться зробити. Я хочу дати сольний концерт в Arena di Verona. Хочу заспівати на одній сцені з зірковими партнерами світового рівня. Наприклад, з Андреа Бочеллі, з Джошуа Гробаном. Шкода, що вже немає з нами Лучано Паваротті, але мені дуже поталанило бути з ним знайомою, співати з ним.  І хочу сказати, що, будучи світовою зіркою, він залишався людяним і привітним.

Це важливо – залишатися людиною і пам’ятати, що кожний з нас заслуговує на увагу, любов, повагу. Тому що всі ми – Божі діти, і кожному з нас Господь Бог щось дав. І те, що Він вибрав мене, аби дати мені голос, то це величезний дар і величезне щастя. Я повинна це розуміти, берегти і цінувати любов людей до мене. Я би хотіла своєю любов’ю зігріти увесь світ, хоча і розумію, що це не реально. Якщо не зможу зігріти увесь світ, то хоча би його частинку. Мені подобається робити людей щасливими.

- Ти носиш почесне звання Посол Миру. Як отримала це звання і що входить до твоїх обов’язків?

Це дуже цікава історія. Я була на гастролях в США у 2010 році, і мій диск потрапив на очі голові Всесвітньої федерації Послів миру. Він зателефонував М.В. Ільїну, який є Головою федерації Послів миру в Україні, і розпитав про мене, проштудіював мою біографію, моє життя, діяльність, мою творчість. І Всесвітня федерація Послів миру прийняла рішення нагородити мене цим почесним званням. 2011 року я вже представляла Україну як Посол Миру в Сеулі, на міжнародному конгресі Послів миру.

В Україні є Посли миру, це знакові особистості, такі як Л.М. Кравчук, М.В. Ільїн, Т.Ю. Коцеба, які гордо несуть це звання і роблять усе можливе, аби мир був не тільки в Україні, але й в усьому світі.

Очевидно, що мене це також зобов’язує до дій. Я повинна за першим покликом  серця і обставин летіти в ту країну, де відбуваються гарячі події. Наприклад, Палестина та Ізраїль, де вже понад 50 років тривають протистояння. Це ті теми, за які вболіває весь світ. Тому що мир в країнах, де є релігійне, територіальне чи національне протистояння, є надзвичайно болючим питанням. Як Посол миру я розумію, що не все від мене залежить, але я зобов’язана робити усе можливе, щоб достукатись до сердець людей, які можуть впливати на ці події. Ми чудово розуміємо, що війни комусь потрібні. Війни – це великі фінансові інвестиції, на них заробляють. Але, на жаль, на війнах гинуть люди, страждає мирне населення, діти. Знаєш, було дуже важко в Палестині дивитись на зруйновані будинки, на спустошені вулиці, де ходять тільки люди у військовому камуфляжі з автоматами, які можуть вдертися до оселі у бідь-який час. На мою думку, це неправильно. Сусіди мають жити в мирі. Тому я як Посол миру в своїх творах, піснях і в промовах зі сцени звертаюсь до людей: «Люди! Бережіть одне одного, бережіть мир і в себе в країні, і між країнами. Господь Бог нам дає життя не для того, аби хтось його забирав, а для того, щоб ми жили, процвітали, робили світ кращим». Посли миру – це велика відповідальність і великий обов’язок.

- Ти не раз виступала перед бійцями в зоні АТО. 2018 року ти отримала відзнаку Президента України «За гуманітарну участь в антитерористичній операції». Як на твою думку, ця війна має вирішення? Як її зупинити?

Так, у мене понад 100 концертів в зоні АТО. Я дуже сподіваюсь на завершення цього лиха. Але це припиниться у тому випадку, якщо не будуть втручатися інші сили. Я маю на увазі саме ініціатора цієї біди – Росію. Війна триває шостий рік, щодня гинуть хлопці, Україна втрачає цвіт нації, найкращий генофонд. Я вірю в те, що це має рано чи пізно припинитись, але Бога молю, щоб це не затягнулось на роки. Не хочеться, аби наш Схід України залишався у стані порохової діжки. І я впевнена, що якщо би ми змалечку прививали всім дітям,  незалежно від території, Схід, Захід, Центр, Крим, любов до української культури, до української пісні, музики, любов до всього національного, до вишивки, аби ця любов прививалася і передавалась із покоління в покоління, то ми би не мали таких проблем ані з Кримом, ані зі Сходом. І я точно знаю, що тільки любов здатна породити любов, агресія породить тільки агресію.

 

Патріотизм, любов до Батьківщини треба виховувати змалечку, але підтримувати все життя. Ми, музиканти, можемо це робити через виступи, пропагуючи і несучи українську культуру, красу української пісні. Мені не раз пропонували жити і працювати за кордоном. Але я – українка до глибини душі, я хочу бути корисною тут, я хочу жити в Україні. Як ми всі повиїжджаємо, хто ж буде тоді представляти Україну, возвеличувати її? Хто буде її підіймати? Ми, українці, прекрасні люди, миролюбиві, дружелюбні, гостинні,  щирі, відкриті, у нас особлива тепла душа.

- На фронті з яким меседжем ти зверталась до хлопців зі сцени?

Ми спілкувались не тільки зі сцени, ми багато розмовляли після концертів з нашими військовими про те, що вони відчувають, про їхні емоції, переживання. На початку, а я поїхала туди з самих перших днів війни, у них був такий запал, велика віра, готовність піти на амбразуру, сила духу, сила волі. Через рік-два, коли їх постійно стримували, вимагали дотримання мінських домовленостей, обмежували у веденні бойових дій, а з боку ворога ніхто не дотримується ніяких угод, то наші хлопці дуже сильно розчарувались.

- Твої титули Mrs Europe и Mrs United Nations Earth на Міжнародному конкурсі краси об’єднаних націй (United Nations Pageants) (2016) – це чудовий приклад культурної дипломатії.

Згадуючи той момент, собі думаю, що все таки я – вольова, рішуча людина, навіть десь авантюристка.  Будучи Народною артисткою України, зі всіма регаліями, я погоджуюсь їхати на Ямайку представляти Європу на конкурсі краси, благодійності і талантів. Щодо благодійності і талантів, я не вагалася. Я займаюсь благодійністю вже 30 років, на той момент – 26.  За цей час зробила і роблю дуже багато для дітей-сиріт, для людей, які потребують уваги, для хворих на рак, на СНІД. Я вважала, що якщо це все буде братись до уваги, а так і було, то все буде прекрасно. Я була впевнена, що зможу достойно виступити і в творчому конкурсі. Але ми звикли, що на конкурсах краси вимагають параметри 90-60-90, та й поняття місіс (заміжня жінка) має дуже широкий віковий ценз – від 18 і до…. Але я була впевнена, що гідно представлю Україну і Європу серед учасників з 70 країн світу. Так і вийшло, я привезла до України корону найкрасивішої жінки планети Земля (Mrs United Nations Earth). І мені дуже приємно, що Україна знову прозвучала на світовому рівні, а я кинула собі такий виклик. Думаю, це був хороший стимул і приклад жінкам – треба вірити в себе і впевнено йти до своєї мети. І не має значення, якої ти національності, яку релігію ти сповідуєш, якого кольору в тебе шкіра. Головне – що у тебе в серці, в душі. Завдяки таким подіям, на яких збираються люди зі всіх континентів, світ об’єднується, стає добрішим, милосерднішим, величнішим і мирним.

- У січні 2019 р. в Дубаї (ОАЕ) ти отримала нагороду конкурсу Milestone Global Awards 2019-Dubai .

Так, це одна з нових нагород. В Дубаї нагороди вручались у різноманітних галузях: медицина, наука, політика, бізнес тощо. В номінації Performing Art я представляла Україну, і мій голос був визнаний найкращим. Мені вручили нагороду Milestone Global Awards 2019-Dubai.  Я повернулась з гордо піднятою головою, чергового разу прославивши Україну в світі. І ще раз хочу подякувати за підтримку моєму чоловікові Юрію, сину Андрію та Наталці Гориславець, які скрізь мене супроводжують, підтримують і вболівають за мене. Це так важливо, коли поруч рідні люди і надійні друзі. Я б нічого не досягла одна. А коли є команда однодумців, які вірять в тебе, у твої можливості, у твій успіх і щиро радіють цьому – це додає мені сили, впевненості, бажання рости, розвиватися, робити щось нове, радувати, вражати. Одним словом – не зупинятись.  Я дякую вам усім!

- Ми говоримо здебільшого про культурну дипломатію. А що таке для тебе дипломатія жіноча?

Без жіночої дипломатії ніяк і нікуди. Жінка має бути настільки мудрою, дипломатичною. І не тільки у вибудові сімейних стосунків. Жінка має бути ніжною, толерантною. Вона має вміти згладити гострі кути і залагоджувати ту чи іншу гостру ситуацію. Тому що від нас залежить, якими будуть стосунки і в колективі, і в родині, і з дітьми, з коханими. Жінка має бути джерелом великої мудрості, глибокої інтуїції, відчувати ситуацію, і при цьому всьому зберігати самоповагу. Має бути баланс. Дуже важливо зберегти себе як особистість і не допускати загострень в стосунках. Тому жіноча дипломатія – це є такий прояв мудрості, вишуканості, шарму, десь терпимості, десь рішучості.

- Чим порадує своїх шанувальників Народна артистка України Наталія Шелепницька?

Насправді планів дуже багато. Хочу записати багато красивої музики. Хочу випустити класичний диск, тому що я ж все-таки оперна співачка. Зараз прийшла саме та пора, коли я, як кажуть, набавилася естрадою, неокласикою, поп-фольком тощо, і хочу записати альбом саме класичної музики: відомі арії, зі світовими зірками, з оркестром.

Із сином Андрієм ( Dj Shem ) ми працюємо у новому стилі operatronic. Це новий сучасний стиль, поєднання потужного академічного вокалу та сучасної електронної музики.  Думаю, і в цьому стилі у нас вийде альбом. Хочу книгу написати, вивчити французьку мову, удосконалити англійську. Звичайно, хочу великий концерт, хочу тур Україною. Планів є багато, тому давай зустрінемось тоді, коли вони реалізуються і підведемо підсумки, як от сьогодні.

Антоніна Ломачук, світлини з особистого архіву Наталії Шелепницької