ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА У НАШОМУ ЖИТТІ

Духовна спадщина Григорія Сковороди не може не викликати у нас, громадян України, патріотичного почуття, почуття національної гідності й почуття великої поваги до нас, українців, серед народів світу.

Далеко не кожна нація може пишатися своїми видатними геніями, видатними мислителями, визнаними в усьому світі. Нація, яка підносить своїх видатних Предтеч до рівня національної ідеології, стає великою. Яскравим прикладом тому є китайський народ, який у національному духовному вченні спирається на філософію свого геніального земляка, древнього філософа Конфуція (Кун-Фуцзи). Його філософія споконвіку для китайців була державною релігією. Ще у 6 ст. до н.е. стародавній китайський філософ-ідеаліст Конфуцій заснував суспільно-політичне й етичне вчення, у якому підтримував справедливу державну владу та виступав проти соціальної нерівності. Сьогодні, в умовах широкого наступу антидуховних фронтів на душі українців, творчість Григорія Сковороди вимагає нового усвідомлення науковцями, філософами-державотворцями, нового прочитання нашими громадянами, глибокого вивчення сучасними літературознавцями, уважного поширення, насамперед серед молоді, зокрема і засобами образотворчого мистецтва та художнього слова. Філософське вчення Григорія Сковороди має стати національною ідеологією й державною релігією українського народу. Тоді Україна матиме далекоглядні перспективи свого розвитку.

У грудні 2022 року виповнилось 300 років від дня народження першого українського філософа, поета, музиканта, педагога, композитора, народного просвітителя Григорія Савича Сковороди. Серед видатних українців його ім′я стало найбільш популярним у світі. Про життя і творчість Сковороди надруковано понад п'яти тисяч книг та наукових праць. Ще більше існує легенд, проте ніхто не може сказати: "Я знаю Сковороду". Він залишається невловимим, хоча інтерес до його творчості не втрачає актуальності. Часто його називають "Українським Сократом, Конфуцієм, Діогеном, Піфагором", або "першим хіппі", "Магістром", який все життя присвятив тлумаченню Біблії, або "єретиком", який відійшов від християнства, "українським першорозумом" або "людиною Серця", яка возвеличує Людину до рівня Христа, першим філософом епохи Відродження і першим поетом-метафізиком. У спогадах сучасників Григорій Сковорода постає людиною надзвичайних можливостей, яка володіла глибокими сакральними знаннями лицарів Духу, – козаків-характерників. Про нього за життя складали легенди, кобзарі співали його пісень, а в багатьох сільських хатах на покуті, поряд з іконами  ставили його портрет.

Вивчаючи творчий спадок Григорія Сковороди сьогодні, варто відтворити образ українського мислителя в іншому ракурсі – в образі Учителя людства, який на основі античної, східної та європейської філософії створив універсальну морально-духовну Програму упорядкування світу. Сам Сковорода казав про себе, що він один – земний, тлінний, а другий – вічний, Божий, духовний. Оцей другий, Дух якого позирає крізь тлінну матерію, єднає Небо і Землю, і є істинний Сковорода.

У 2006 році відомий бразильський письменник Паоло Коельо на запитання журналіста про причини його перебування в Україні сказав: "Я приїхав уклонитися землі, яка народила філософа ХХІ століття Григорія Сковороду". Сьогодні філософія Григорія Сковороди актуальна як ніколи. Кожна цитата з його творів звучить як звернення до наших сучасників. Ось, наприклад:

"Ми надто цікаві до чужих країв, дбайливі щодо них і проникливі: виміряли моря, землю, повітря, небеса, потурбували задля металів  черево Землі, розмежували планети, дошукалися на Місяці, гір, рік та міст, знайшли незчисленну кількість некомплектних світів, будуємо незрозумілі машини, засипаємо прірви, зупиняємо, скеровуємо водну течію, ставимо щодня нові досліди і творимо дивні винаходи. Боже мій, що ми вміємо, що ми можемо! Але горе в тім, що при цьому всьому відчувається, начебто бракує чогось великого. Немає того, чого й висловити не вміємо, одне тільки знаємо, що чогось бракує, а що воно таке - не розуміємо... Це явне невдоволення нашої душі..."

Проблеми, з якими зіткнулося сьогодні людство на Землі: воєнні конфлікти, віруси, екологічні катаклізми, моральна деградація, жорстокість, агресія, насильство, соціальний песимізм, Сковорода передбачав майже 300 років тому і навчав людей, як уникнути цієї біди шляхом духовного самовдосконалення. Але світ його не розумів.

Його називали дзвонарем для глухих і докоряли, що він носив свічку перед сліпими. Світ ловив його у привабливі тенета, спокушав і владою, і славою, і коханням, і високим церковним саном, та він від усього відмовився, залишившись "праведним апостолом Духу". Підсумок свого життя Сковорода виклав у надгробній епітафії: "Світ ловив мене та не спіймав". Він знав час своєї смерті, сам собі викопав могилу, підготувався до останніх мандрів земного життя і відійшов у вічність.

Нині світ вступив у нову еру. Настав період нових енергій, трансформації свідомості. Народилося не одне покоління нових людей. Можливо вони зрозуміють "філософію серця" Григорія Сковороди, вчення про "три світи" та "дві натури", "формулу щастя", "споріднену працю" та "нерівну рівність". Можливо, їм пощастить "пізнати себе".

У Києво-Могилянській академії Сковорода одержав глибоку освіту, поринув у світ античної та середньовічної філософії. Його кумирами були: Піфагор, Сократ, Платон, Плутарх, Цицерон, Сенека, Аристотель, Еразм Роттердамський. Їхні твори спудей Григорій вивчав мовою оригіналу, оскільки знав латину, еллінську, гебрейську, німецьку, польську та французьку мови. Навчаючись в академії, він сам собі заробляв на хліб уроками музики, співом. Сковорода грав на скрипці, флейті, бандурі, кобзі, співав у церковному хорі, писав музичні твори. Саме чарівний голос і музичні здібності привели його до царської капели в Санкт-Петербург, де він майже чотири роки був солістом хору за цариці Єлизавети.

П′ять років мандрував Сковорода країнами Європи, вивчав  новітню філософію, природничі науки, літературу. Особливий вплив на його світогляд мали твори німецьких філософів-містиків: Лейбніца, Вайгеля, Беме. Перебування Сковороди в Європі, знайомство з "Авестою" та "Ведами" змінили його релігійні погляди, розуміння Бога і людини. Він повернувся з Європи іншою просвітленою людиною, мислителем "нової" думки. Центральним в людині він уже вбачав не її "теоретичні", "пізнавальні" здібності, а більш глибоке за них "емоційно-вольове єство людського духу – серце людини". Із серця піднімається і виростає думка, і прагнення, і почуття". Звідси і головна теза "пізнай себе", пізнай в собі "внутрішню" людину, яку Сковорода наділив Божественними рисами. Людину він бачив не рабою Бога, а його дитиною, якою Бог опікується і доглядає.

Вчення Сковороди суперечило багатьом догмам християнства, які тримали людину в постійному страху перед Богом, сковували її волю. Мислитель був істинно віруючою людиною, проте не визнавав церковних церемоній і обрядів. У філософа виникали проблеми з церквою і владою. Сковорода наполегливо відстоював свої погляди на людину, як найбільшу цінність Всесвіту, вільну від усіляких соціальних, національних і релігійних пут. За непослух і порушення встановлених канонів його було звільнено і з Переяславського, і з Харківського колегіумів.

Останні двадцять п'ять років філософ мандрував Україною та Росією, займався просвітницькою діяльністю, навчав дітей наукам, музиці, іноземним мовам, найголовніше - навчав, як стати щасливими.

Важливе значення у житті Сковороди мала дружба з Ковалинським, яка залишила глибокий слід у житті філософа, породила велику латиномовну епістолярну спадщину. Ковалинському перед смертю Сковорода віддав рукописи усіх своїх творів: рукописи віршів, байок, філософських творів.

Михайло Ковалинський став першим біографом Сковороди, написавши відразу після його смерті "Житіє Григорія Сковороди" – перше і єдине достовірне джерело відомостей про життєвий і творчий шлях великого просвітителя. Ось якими  він  змалював  людські якості Сковороди:

"Чудовий спосіб його думок, учення, життя привертав до себе увагу всього слобожанського суспільства. Одягався пристойно, але просто, споживав звичайну їжу, спав не більше чотирьох годин, був завжди веселий, бадьорий, легкий, рухливий, стриманий, цнотливий, усім задоволений, благодушний, запобігливий перед усіма, балакучий, з усього наводив повчальні приклади, поштиво ставився до людей усякого стану, відвідував хворих, утішав засмучених, ділив останнє з убогими, вибирав і любив друзів за їх серцем, мав побожність без марновірства, вченість без чванливості, поводження без улесливості".

Зовнішня людська простота гармонійно сполучалася з величчю генія. Саме таким хочеться бачити образ Григорія Сковороди нашому сучасникові.

У своєму творі "Боротьба архистратига Михаїла з сатаною" мислитель сказав про себе: "Я есмь пришелець на землі". Він називав себе Варсавою – йменням із потрійним змістом: син Сави, християнський апостол-праведник та син миру, тобто громадянин світу. Він дійсно належить Всесвіту, оскільки в його творах немає ніякої національної чи релігійної обмеженості. Є мислення справжньої, вільної, гармонійної людини, яка сягає космічних висот. На шляху в третє тисячоліття вчення Григорія Сковороди несе нам нові знання, високу мораль і світлі надії на майбутнє.

1 грудня 2012 року в Українському Фонді Культури під головуванням Бориса Олійника був створений Всеукраїнський громадський оргкомітет із відзначення 300-річного ювілею Григорія Сковороди. Тоді ж у грудні 2012 року була затверджена й довгострокова Всеукраїнська програма Українського Фонду Культури "Сковорода – 300".

Трактуючи на сучасний лад філософські постулати Григорія Сковороди, звернувшись до творів мандрівного філософа, подолавши їхній старокнижний мовний бар'єр, спроєктувавши зміст трактатів Сковороди, можна зробити висновок, що нині проголошений сталий розвиток суспільства витікає з філософії Сковороди, продукується його глибокомисленим вченням із деякими моральними засторогами. Сталий розвиток враховує та поєднує сьогоднішні інтереси суспільства із запитами й потребами майбутніх людських поколінь. Сьогодні й завтра стають нерозривно взаємозалежними для готовності сприйняття ідей Сковороди, в яких були приховані ази сталого розвитку й дерзновенність людського щастя, а також головна умова людського існування – свобода.

Сковородинівське гасло: „Дерзни бути щасливим” стало дороговказом для багатьох сучасних спадкоємців Григорія Сковороди. Адже особисте щастя людини водночас є настільки категорією суспільною, загальною, що органічно вписується в постійний перебіг нашого життя. Отож, щастя людини прямо випливає з Божого Промислу, з вищої мети розвитку незалежної української держави. Тож з Богом – до щастя людини!

Яскравим прикладом сучасної популяризації Сковородинського Слова в Україні став Почесний громадянин Чорнух, відомий публіцист, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Володимир Стадниченко. Спираючись на однодумців і колег, він започаткував громадський комітет з унікальної спадщини видатного українського мислителя Григорія Сковороди, який очолив Голова Українського Фонду Культури, Герой України, поет-академік Борис Олійник. У своїй подвижницькій справі Володимир Стадниченко вирішив відновити світові й нам, українцям, призабуті пласти української духовності, історії та культури. Він запропонував на державному рівні вирішити питання про видання повного зібрання творів українського генія, вирішити питання про створення у Києві національного музею Григорія Сковороди й подальшого розвитку музейної справи у Чорнухах на Сумщині, у Сковородинівці на Харківщині, у місцях перебування видатного мандрівного філософа. Разом зі Сковородою, у єднанні з тисячами його послідовників, із усією українською громадою ми матимемо силу провести справжню сковородинізацію всієї України. Значення Сковороди в нашому житті з року в рік зростатиме. Сковородинізація України – духовна, культурна, моральна, економічна – набиратиме незворотності. Вельми актуальними є сьогодні слова мандрівного філософа: „Сотворим світ получший, созиждем день веселейший...”

Творчість Сковороди має національне й загальнолюдське значення. „Світ ловив мене, але не спіймав”, – такі слова заповів написати на своїй могилі видатний філософ. Можемо сказати, що світ і досі ловить мудрі слова Сковороди, приміряючи їх до нинішнього часу. Такі постаті як Григорій Сковорода мають консолідувати націю у складний час духовного відродження, працювати для перспектив української громади. Без відродження духовності не можлива розбудова нашої держави, і творчість Григорія Сковороди якраз і служить цій великій справі. Хоча й важко було нашому народові упродовж трьох століть зберегти побутові, автентичні експонати, що відбивали епоху Сковороди, часи його просвітницької діяльності, але нам, його нащадкам треба зберегти землю, її національні традиції та самобутні народні звичаї. Адже у цій благословенній землі зарита пуповина нашого видатного філософа-просвітителя, який посідає почесне місце в історії української та світової культури.

Упродовж двадцяти п'яти років земляки поета-мандрівника, мешканці козацького містечка Чорнухи, що на Полтавщині, кожної першої неділі жовтня проводили літературно-мистецьке свято „Благословенні ви, сліди мандрівника Сковороди”. Це свято щороку мало своє продовження в Києві у вигляді виставки художніх творів молодих митців Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, які разом з досвідченими художниками щороку проводили пленери на батьківщині мандрівного філософа. Після кожного пленеру відбувався конкурсний відбір робіт митців для постійної експозиції у Чорнухинському музеї Григорія Сковороди. Щороку регулярно проводились у вишах України Сковородинівські читання.

На жаль, наші духовні цінності не дають спокою ворогам України. В ніч на 7 травня 2022 року на Харківщині у селі Сковородинівка ракета російських окупантів знищила Національний музей Григорія Сковороди. Пожежу в музеї Сковороди загасили лише о восьмій ранку. Площа загоряння становила 280 квадратних метрів. Російські війська під час обстрілів Харківської області зруйнували музей Григорія Сковороди у Сковородинівці, приміщення музею було практично знищено, проте колекція не постраждала – її завчасно перемістили в безпечне місце. Для всієї України нестерпним болем відгукнулася руйнація нашої національної святині, Національного музею Григорія Сковороди, який активно готувався до 300-літнього ювілею мандрівного філософа. З нагоди ювілею у Національному літературно-меморіальному музеї Григорія Сковороди в коморі, побудованій у XIX столітті, під час реставрації планувалося зробити ще одну виставкову залу та обладнати конференц-зали. Безумовно, треба відзначити багаторічну копітку працю директора музею Наталії Мицай, яка жила і живе нині вічними справами Григорія Сковороди. Гадаю, що уся літературно-мистецька громадськість України не залишиться осторонь нашої святої справи з відродження Національного літературно-меморіального музею Григорія Сковороди на Харківщині, музейний комплекс якого розташований в одній із найкращих поміщицьких садиб, де центром є будинок другої половини ХVІІІ століття, побудований у стилі класицизму. Навколо будинку понад 300 років буяє англійський парк, на території якого розташована дерев'яна комора, контора керуючого маєтком та пам’ятник Сковороди роботи скульптора Кавалерідзе. Дві алеї парку спускаються до улюблених місць Григорія Савича: криниці та 700-літнього дуба. А філософська алея, на якій розміщено вісім скульптур, знову приведе нас до могили мислителя. Музейне зібрання донині налічувало кілька тисяч експонатів, частина з яких була унікальною. Віримо, що експозиція музею знову буде відновлена й розміщена у трьох відновлених залах музею та меморіальній кімнаті. Допомогти в цій нелегкій справі з відродження музейного комплексу Григорія Сковороди — справа честі кожного українця.

Колосальну роботу з популяризації творчої спадщини Григорія Сковороди проводить активний учасник Сковородинівських читань у Переяславі-Хмельницькому професор, доктор філософських наук, директор Центру „Сковородознавства” Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди Микола Корпанюк. Він запропонував у вінок пам’яті видатного просвітителя створення „живих пам’ятників” Григорію Сковороді – посадку дубових гаїв, калинових кущів, яворів і верб над криницями у місцях перебування Сковороди. Стараннями Чорнухинської громади вже було посаджено велику дубову діброву в отчому краї Сковороди. Переяславці теж підготували місцину під посадку дубового гаю для саджанців червоних дубків з легендарних Чорнух.

Під козацьким селом Ковалі, що біля Сковородинівських Чорнух, на гребні пагорба, з якого тепер збігає вниз маленькими дубочками майбутній гай, у жовтні 2010 року всеукраїнська громада шанувальників видатного філософа на честь 300-літнього ювілею Сковороди заклала Сковородинівську діброву червоних дубків. У 2022 році цим дубочкам йде тринадцятий рік, вік, коли дерева піднімаються вгору і стають у зріст людини, вік, у якому Гриць Сковорода вирушив з Чорнух до Києво-Могилянської академії здобувати знання. Містика та символіка завжди перебувають поруч, життя нескінченне... Ці 300 дубків разом із книжкою Івана Драча та Віри Мельник “Варсава” (2019), а також книжками Володимира Стадниченка: „Іду за Сковородою. Сповідь у любові до вчителя” (2002), „Садівник щастя. Сковорода як дзеркало України” (2012), "Учитель життя. Сковорода як гасло часу" (2016) а також із літературним заповітом Стадниченка, біографічно-краєзнавчим романом Олексадра Бакуменка “Філософ щастя”(2022) стануть не лише живим пам’ятником Григорію Сковороді, а й живим пам’ятником усім ініціаторам й організаторам Великого проєкту  "Сковорода – 300”. І це природно, адже головних організаторів цього цікавого всеукраїнського проєкту вже немає, вони нещодавно тихо пішли у кращі світи... А сьогодні ніби нагадують нам, майбутнім спадкоємцям про мудру Сковородинівську заповідь: „Не думай про час, думай про вічне...”

І тим вічним у житті українського народу мають залишатися непересічні цінності нашого національного й духовного спадку.

 

Олександр БАКУМЕНКО, голова Правління ВБО "Український Фонд Культури імені Бориса Олійника", голова Всеукраїнського громадського Оргкомітету "Сковорода-300", лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії імені Григорія Сковороди, письменник, академік