Ліну Костенко нагородили Орденом Почесного Легіону
У день Національного свята Французької Республіки - День взяття Бастилії - Надзвичайний і Повноважний Посол Французької Республіки в Україні Й. В. пан Етьєн де Понсен вручив орден Почесного легіону видатній українській поетесі Ліні Костенко.
Орден було засновано 19 травня 1802 року і з того часу – це найвища нагорода у Франції, а приналежність до ордена є вищою відзнакою пошани і офіційного визнання особливих заслуг. За статутом нагороду присуджує Президент Французької Республіки.
На урочисту подію нагородження в Посольство Франції в Києві були запрошені родичі, близькі друзі поетеси, відомі діячи культури, шанувальники її творчості, представники популярних ЗМІ.
Вручаючи Ліні Костенко орден Почесного легіону, до присутніх з промовою звернувся Надзвичайний і Повноважний Посол Французької Республіки в Україні Етьєн де Понсен.
Серед багатьох привітань, які лунали в цей день, був витончений кольорами букет квітів і теплі слова вдячності від мера Києва Віталія Кличка, якого особисто викликала на імпровізовану сцену поетеса.
Як переконаний Кличко, її творчість надихає українців боротися за свою свободу не зважаючи на труднощі та присвячена нашим незламним воїнам.
«Ми воїни. Не ледарі. Не лежні.
І наше діло праведне й святе.
Бо хто за що, а ми за незалежність.
Отож нам так і важко через те».
В цей день у Посольстві лунала французькою поезію Ліни Костенко, переклад якої зробила її онука Ярослава-Франческа Барб’єрі.
Олександр Кондратенко, світлини Олександра Авраменка
++++++++++++
Промова Пана Етьєна де ПОНСЕНА, Посла Франції в Україні,
з нагоди вручення ордену Почесного легіону Пані Ліні КОСТЕНКО
Шановна Пані,
Пане Міський Голово,
Пані та Панове,
Для моїх співробітників і для мене особисто дуже особлива честь, а над усе особлива приємність приймати Вас в Посольстві, яке є своєрідним горнилом франко-українських відносин ось вже протягом 30 років, аби вручити вам найвищу французьку нагороду.
Коли ми пропонували відзначити вас цією нагородою і вшанувати ваші заслуги, ми не могли подумати, що нам доведеться вручати вам цей орден Почесного легіону під час війни. Україна сьогодні зазнає нападу, всім відомо хто є агрессор і хто є жертвою, втім Україна чинить опір, захищаючи себе. Я хочу вкотреурочисто заявити: Франція опліч з вами. Президент Макрон повторив це, коли був тут з візитом 16 червня, президент Сенату підтвердив це, виступаючи на пленарному засіданні Верховної Ради минулої суботи: український народ викликає наше захоплення своєю рішучістю, своєю мужністю та своїм прагненням до свободи.
Рішучість, мужність, прагнення свободи
Ось три поняття, які характеризують Ваше життя, а особливо Вашу відданість і Вашу життєву позицію протягом десятиліть. Ця відданість завжди йшла пліч-о-пліч із Вашим літературним і поетичним талантом, але сьогодні ми хочемо вшанувати перш за все Вашу мужність.
Ви виявили надзвичайну сміливість, коли за радянських часів долучились до руху дисидентів. Видатний учасник руху «шестидесятників», Ви були серед тих, хто прагнув послабити лещата цензури і передусім будувати власну українську ідентичність. Ви виступали на захист української мови, національної культури, закликали до свободи мистецької діяльності. Загалом, Ви, ваші товариші – серед яких було чимало жінок – прагнули, аби універсальні цінності – ті, які ми вшановуємо сьогодні – взяли верх над цінностями класового соціуму.
Треба сказати: сьогодні це здається нормою, але в СРСР 1960-х і 70-х років така життєва позиція могла зруйнувати професійну кар'єру та особисте життя. Втім, ви ніколи не вагались. Ваша рішучість була цілковитою.
Ваш рух організовував неформальні літературні зустрічі, виставки, меморіальні вечори присвячені митцям, які зазнали репресій. Таким чином, в Україні Ви були одним із провідних діячів і речників цього руху. Ваші вірші, спрямовані проти русифікації мови, лишаються широко відомими.
Поруч з Вашою відвагою, Ваша репутація завдячує також вашій рішучості. У 1965 році разом з режисером Сергієм Параджановим, поетом Іваном Драчем та іншими відомими діячами культури і науки ви надсилаєте листа до ЦК Компартії України з протестом проти арештів представників української інтелігенції і вимагаєте проведення публічних судових засідань. На той час ці заяви кваліфікуються офіційною пресою як злочини проти батьківщини.
Ви не поступилися і у 1966 році перед приміщенням суду у Львові виступили на підтримку дисидентів Михайла Осадчого, Мирослави Зваричевської та Богдана Гориня, звинувачених в «антирадянській діяльності та пропаганді».
Покарання не змусило себе чекати. За Вашу громадянську позицію вас більше не публікують, Ваше ім’я та Ваші твори виключають із преси. Ваші цензори не розуміли, що цього недостатньо, аби зламати Вас або змусити замовкнутию. Ваша боротьба тривала, набираючи різних форм.
У 1986 році, після Чорнобильської катастрофи, Ви неодноразово їздили до зони відчуження, де виступали перед ліквідаторами, допомогали працівникам музеїв рятувати об’єкти, що мають історичну та етнографічну цінність. Ці поїздки також знайшли відображення у Ваших поетичних творах, які цитуються й сьогодні з нагоди вшанування цієї катастрофи.
У 2013-2014 роках Ви підтримали Революцію Гідності і, дослухаючись до своєї сміливості та рішучості, виступали на Майдані перед її учасниками. Під час війни на Донбасі Ви брали участь у кількох акціях на підтримку воїнів. У 2018 році Ви разом із кількома українськими митцями опублікували відкритий лист із закликом звільнити українського режисера Олега Сенцова, ув’язненого в Росії з 2014 по 2019 роки.
Сміливість, рішучість, волелюбність. Таким чином, уся Ваша відданість протягом життя чітко позначена цими трьома якостями.
Крім цих трьох якостей, усі Ваші друзі, які сьогодні зібралися вшанувати Вас, усі ті, хто в Україні та за її межами – особливо у Франції – захоплюються Вами та читають Вас вашою мовою чи у перекладах знають, що Ваше життя та Ваша поетична творчість тісно пов'язані.
Ви ніколи не припиняли писати - під час навчання в Літературному інституті імені Горького в Москві, який закінчили, а потім і протягом усього свого професійного життя. Чимало Ваших творів зараз увійшли до шкільної програми, деякі стали піснями.
(Хочу заспокоїти усіх я не ризикну заспівати навіть якийсь із Ваших дуже відомих творів)
Отож ми добре усвідомлюємо, що сьогодні моя країна вшановує не лише мужню жінку, але й видатну літераторку, поетесу великого таланту.
Пані Ліно Костенко,
Від імені Президента Республіки та в силу наданих мені повноважень ми присвоюємо Вам звання кавалера Ордену Почесного легіону.
******
Промова Пані Ліни КОСТЕНКО
Шановний пане Посол!
Шановні працівники Посольства! І всі присутні, дорогі друзі й колеги!
В такий важкий час ми зібралися тут з такої гарної нагоди. Орден Почесного Легіону – це лицарський орден, велика честь отримати його.
Для мене це була абсолютна несподіванка. Я ж належу до всесвітньо невідомої літератури. І раптом така відзнака. Дякую Франції. Вона завжди жила в моєму серці. Навіть за часів «залізної завіси» я бувала там думками і душею, пишучи «Руан», чи «Ван Гога» й Рембо, чи Аполлінера. Бо «кордон душі проходить над світами, а там нема демаркаційних зон».
Коли мене звинувачували в антирадянській творчості і викликали на розправу, я процитувала Камю, що світ ділиться на чуму та її жертв. І сказала, що я просто не стала на бік чуми. Це було девізом шістдесятників – не стати на бік чуми.
А тепер ця альтернатива постала вже перед всім людством. Вібріони чуми нікуди ж не зникли, як і передбачав Камю. Вони росли й наливались люттю, і тепер обрушились на Україну в найпотворніших формах війни. І ми глибоко вдячні Європі, вдячні Франції, вдячні всім країнам і людям, які не стали на бік чуми.
За дивним збігом я саме закінчую книжку, в якій є кілька французів, що зіграли в історії України неоціненну роль. Йдеться, зокрема, про Одесу, перші градоначальники якої й фактично будівники – дюк Рішельє, який тепер стоїть, обкладений мішками з піском, і Ланжерон. Друг Рішельє, маркіз де Кастельно, за його дорученням написав історію того краю, вживши, щоправда, назву «Новоросія», бо так його назвала Катерина Друга, загарбавши наші степи. Ад’ютантом Рішельє був Рошешуар, який згодом став мером Парижа. До речі, й командором ордена Почесного Легіону. Це ж орден давній, його заснував ще Наполеон.
В цій книжці згадується й маркіз Дотішамп, генерал Дністровської і Кримської інспекції, ад’ютантом якого був автор «Енеїди», наш Котляревський. Після відставки цей маркіз жив у маєтку в Народичах, які так постраждали від радіації. А повернувшись у Францію, став комендантом Лувра.
І є ще один француз, про якого я хотіла б написати. З яким я десять років ходила в чорнобильські експедиції. Це Домінік П’єр де ля Фліз. Не знаю, наскільки він відомий у Франції, але це дивовижна людина. Наполеонівський офіцер, медик, поранений під Смоленськом, потрапив у полон. Йому допоміг генерал Гудович, запросив у свій маєток на Чернігівщині. Там де ля Фліз і одружився, взяв дружину з доброго українського роду Маркевичів. Потім працював старшим лікарем Київщини й Полісся, досліджував вплив навколишнього середовища на здоров’я людей. Чи міг він тоді уявити, як чорнобильська катастрофа знищить цей край?! Він спілкувався з поліщуками, вивчав їхній побут, записував звичаї, навіть уклав словничок, щоб порозумітися з ними. А головне – малював їх, створив цілу галерею типів, дев’ять альбомів! Ось чому він був зі мною в моїх чорнобильських експедиціях, – бо я ходила в мертвих селах, а на його малюнках були колишні живі мешканці цих сіл.
І ось недавно я дізналася, що в Кропивницькому є майстриня, Олена Мединська, яка створює чудові своєрідні ляльки за малюнками де ля Фліза. Зараз у Києві відкрилась її виставка, в Музеї українського народного декоративного мистецтва. Вона вважає, і я вважаю, що треба назвати його іменем одну з київських вулиць. Він малював і пейзажі Київщини, і Чорнобиль, і село Мощун, яке знищили росіяни, якого вже нема, а на малюнку де ля Фліза є.
Взагалі французи зробили чималий внесок в історію України. Не кажучи вже про Боплана з його «Описом України» й картами, Меріме з його дослідженням про Богдана Хмельницького. А яку книгу написав Жан-Бенуа Шерер про козаків! Або П’єр Шевальє, який навіть командував козацьким загоном під час облоги Дюнкерка. І всі вони в один голос відзначають мужність і волелюбність козаків, для яких гаслом було – «Перемога або смерть». Навіть д’Омаль, який писав не про козаків, а про принців Конде, і той сказав, що козаки не були військовими, військовослужбовцями. Вони були воїнами.
І ось тепер ми бачимо, що наші хлопці, наші чоловіки – це справді воїни. Це в генах. Вони героїчно борються і вони переможуть.
Ви знаєте, що я орденів і звань ніколи не приймала, політичної біжутерії не ношу.
Але цей лицарський орден я приймаю з вдячністю. І присвячую його нашим воїнам. Бо це найпочесніший наш Легіон.
Ліна КОСТЕНКО
- 07. 2022