Виступ Держсекретаря Блінкена в ООН з питань українського суверенітету та відповідальності Росії
Виступ Держсекретаря Блінкена на зустрічі рівня міністрів Ради Безпеки ООН з питань українського суверенітету та відповідальності Росії
Державний департамент США
Ентоні Блінкен, Державний секретар
Штаб-квартира ООН
Нью-Йорк (штат Нью-Йорк)
Текст виступу 22 вересня 2022 р.
ДЕРЖСЕКРЕТАР БЛІНКЕН: (через усного перекладача) Дуже дякую, пані Голово, за те, що зібрали разом цю раду у цей дуже серйозний момент кризи війни Росії проти України.
(Англійською мовою) Пане Генеральний секретар, дякую вам за вашу рішучість і моральну ясність, з якими ви закликали до припинення цієї жорстокої війни та до захисту основних принципів ООН, а також за вашу особисту участь у забезпеченні життєво важливого чорноморського шляху для поновлення експорту зерна з України.
Пане Хан, ми вдячні за зусилля Офісу прокурора з об’єктивного та професійного розслідування звірств, які вчиняються в Україні російськими військами, а також за підтримку та координацію з українськими слідчими та прокурорами.
Ми багато чуємо про розбіжності між країнами в ООН. Але останнім часом вражає дивовижна єдність між державами-членами, коли йдеться про війну Росії проти України. Лідери країн, що розвиваються, та розвинених, великих і малих, з півночі та півдня, виступали в Генеральній Асамблеї про наслідки цієї війни та необхідність її припинення. І вони закликали всіх нас підтвердити нашу відданість Статуту ООН та його основним принципам, включаючи суверенітет, територіальну цілісність, права людини.
Навіть низка країн, які підтримують тісні зв’язки з Москвою, публічно заявили, що мають серйозні запитання та занепокоєння щодо триваючого вторгнення, яке почав и здійснює президент Путін.
Однак замість того, щоб змінити курс, президент Путін подвоїв свої дії – обравши не припинення війни, а її поширення; він вирішив не відводити війська, а залучити до військових дій ще 300 тис. військових; не послабити напругу, а посилити її ескалацію через загрозу ядерної зброї; не працювати над дипломатичним рішенням, а зробити таке рішення неможливим, намагаючись анексувати ще більше території України шляхом фіктивних референдумів.
Цього тижня, коли більшість світу збирається в Організації Об’єднаних Націй, шлях, який обрав президент Путін, щоб підлити масла у вогонь, який він розпалив,
свідчить про його повну зневагу до Статуту ООН, до Генеральної Асамблеї та до цієї ради.
Ми зібралися тут, щоб відстояти саме міжнародний порядок, який руйнується на наших очах. Ми не можемо дозволити – і не дозволимо – щоб президенту Путіну це зійшло з рук.
Захист суверенітету та територіальної цілісності України — це набагато більше, ніж відстоювання права однієї нації обирати власний шлях, яким би фундаментальним це право не було. Це також захист міжнародного порядку, коли жодна держава не може силою перекроювати кордони іншої держави.
Якщо нам не вдасться захистити цей принцип, коли Кремль так грубо його порушує, ми дамо агресорам у всьому світі сигнал, що вони також можуть ним нехтувати. У цьому разі ми піддаємо ризику кожну країну. Ми відкриваємо двері в менш безпечний і менш мирний світ.
Ми бачимо, як виглядає цей світ у частинах України, контрольованих російськими військами. Де б не відступила російська навала, ми побачимо жах, який залишився після неї.
Я сам бачив цей жах, коли кілька тижнів тому їздив у Ірпінь, щоб зустрітися з українськими слідчими, які збирають докази скоєних там військових злочинів. Я зблизька бачив зяючі діри, залишені в житлових будинках російськими обстрілами – у кращому випадку невибірковими, у гіршому – навмисними.
Під час нашого засідання українські та міжнародні слідчі продовжують ексгумувати тіла за межами Ізюма – міста, яке російські війська контролювали протягом шести місяців, перш ніж їх витіснили українські контрнаступи. Одна ділянка містить близько 440 безіменних могил. Повідомляється, що ряд знайдених там тіл мають сліди тортур, у тому числі одна жертва зі зламаними руками та мотузкою на шиї.
Також з’являються свідчення тих, хто вижив, у тому числі чоловіка, який описав, як російські військові катували його більше десяти днів, протягом яких слідчі неодноразово били його електричним струмом і, за його словами, і я цитую, «били мене до такої міри, що я нічого не відчував». Кінець цитати.
Це не дії військових підрозділів-ізгоїв – ці дії є частиною чіткої закономірності на території, контрольованій російськими військами.
Це одна з багатьох причин, чому ми підтримуємо низку національних і міжнародних зусиль зі збору та вивчення зростаючої кількості доказів військових злочинів в Україні. Ми повинні притягнути винних до відповідальності за ці злочини.
Це також одна з причин, чому понад 40 країн об’єдналися, щоб допомогти українському народу захистити себе відповідно до права, яке закріплене в статті 51 Статуту Організації Об’єднаних Націй.
Чим більше невдач зазнають російські війська на полі бою, тим більшого болю вони завдають мирним українцям. Російські напади на дамби, мости, електростанції, лікарні та іншу цивільну інфраструктуру почастішали, що є зухвалим порушенням міжнародного гуманітарного права.
Цього тижня президент Путін заявив, що Росія без вагань використає, я цитую, «усі наявні системи озброєнь» (кінець цитати), у відповідь на загрозу її територіальній цілісності, загрозу, яка є ще більш жахливою, враховуючи намір Росії найближчими днями анексувати значні території України. Коли це буде завершено, ми можемо очікувати, що президент Путін вважатиме будь-які зусилля України зі звільнення цієї землі нападом на так звану «територію Росії».
І це країна, яка в січні цього року в цьому місці приєдналася до інших постійних членів Ради Безпеки, підписавши заяву, яка підтверджує, цитую, що «ядерну війну ніколи не можна виграти і її ніколи не можна вести». Ще один приклад того, як Росія порушує зобов’язання, взяті перед цим органом, і ще одна причина, чому сьогодні ніхто не повинен вірити Росії на слово.
Кожен член ради має висловити чітке повідомлення про те, що такі безрозсудні ядерні загрози мають бути негайно припинені.
Зусилля Росії анексувати це більше українських територій є ще однією небезпечною ескалацією, а також відмовою від дипломатії.
У поєднанні з фільтраційною операцією, яку російські війська проводять на контрольованих ними частинах України, це тривожить ще більше. Тепер це диявольська стратегія: насильницьке викорінення тисяч українців, їх заміна росіянами, призначення голосування, маніпулювання результатами, щоб продемонструвати майже одностайну підтримку приєднання до Російської Федерації. Це все із кримського сценарію.
Як і у випадку з Кримом, вкрай важливо, щоб кожен член цієї ради, а якщо вже на те пішло, кожен член Організації Об’єднаних Націй відкинув фіктивні референдуми та однозначно заявив, що вся українська територія є і залишатиметься частиною України, а будь-які претензії Росії на анексію територій не можуть позбавити України права захищати власну землю.
Вторгнення Путіна також відволікає цю раду – фактично всю систему ООН – від роботи над серйозними проблемами, на яких ми всі хочемо зосередитися. Наприклад, запобігання кліматичній катастрофі, допомога десяткам мільйонів людей, які перебувають на межі голоду, виконання Порядку денного сталого розвитку на період до 2030 року, зміцнення нашої взаємопов’язаної безпеки системи охорони здоров’я – усі питання, які відчутно змінюють життя громадян, які ми тут маємо представляти, і що вони чекають на нас – чекають, щоб ми реалізували.
Переважна більшість держав-членів ООН віддані спільній роботі над цими питаннями, і наші дії про це свідчать.
Хоча більше ста країн підписали дорожню карту надання продовольчої допомоги тим, хто її потребує, а партнери в Африці, Азії, Америці та Європі разом працюють над підвищенням стійкості глобальних продовольчих систем, Росія вже кілька місяців блокувала експорт українського зерна до світу, поки ООН і Туреччина не досягли угоди про експорт зерна. А Росія продовжує бомбити та захоплювати українські ферми та елеватори, “засіювати” пшеничні поля мінами, підвищуючи вартість їжі для людей усюди.
І в той час як уряди в усьому світі об’єднуються з міжнародними організаціями, приватним сектором, благодійними організаціями, щоб покласти край цій пандемії та переконатися, що ми краще підготовлені до наступної, Росія поширює неправдиву інформацію та дезінформацію про схвалені ВООЗ вакцини – підігріваючи вагання щодо вакцин у цілому, що піддає людей у всіх наших країнах більшому ризику.
Ось реальність: ніхто з нас не вибирав цю війну. Не українці, які знали, які нищівні втрати це матиме. Не Сполучені Штати, які попереджали, що вона наближається, і працювали, щоб запобігти цьому. Не переважна більшість країн в ООН.
І ні наш народ, ні народ практично кожної країни-члена ООН, який відчуває наслідки війни у більшій відсутності продовольчої безпеки та вищих цінах на енергоносії.
Також це не є вибір російських матерів та батьків, чиїх дітей відправляють воювати та гинути у цій війні, або російських громадян, які продовжують ризикувати своєю свободою, протестуючи проти неї, включно з тими, хто вийшов на вулиці Москви після того, як президент Путін оголосив мобілізацію, щоб скандувати: «Нехай живуть наші діти!»
Дійсно, слід запитати: як ця агресія президента Путіна проти України покращила життя чи перспективи конкретного громадянина Росії?
Одна людина вибрала цю війну. Одна людина може покінчити з нею.
Бо якщо Росія припинить воювати, закінчиться війна. Якщо Україна перестане воювати, Україні кінець.
Тому ми продовжуватимемо підтримувати Україну, коли вона захищається, і зміцнюватимемо її позицію для досягнення дипломатичного рішення на справедливих умовах за столом переговорів. Як неодноразово заявляв президент Зеленський, дипломатія є єдиним способом покласти край цій війні. Але дипломатія не може і не повинна використовуватися як кийок, щоб нав’язати Україні врегулювання, яке суперечить Статуту ООН або винагороджує Росію за його порушення.
Президент Путін робить свій вибір. Тепер усі наші країни повинні зробити свій.
Скажіть президенту Путіну, щоб він припинив той жах, який він почав. Скажіть йому, щоб він перестав ставити свої інтереси вище за інтереси решти світу, включаючи свій власний народ. Скажіть йому припинити принижувати цю раду та все, що вона означає.
«Ми, народи Об’єднаних Націй, сповнені рішучості …» Так починається преамбула Статуту ООН. Не забуваймо, що «ми, народи» все ще маємо обрати долю цієї інституції та нашого світу. Ставки зрозумілі. Вибір за нами. Давайте зробимо правильний вибір для світу, якого ми хочемо і якого наші люди так відчайдушно заслуговують. Дякую.