Інтерв’ю з головним балетмейстером Академічного театру «Київ Модерн-балет» Раду Поклітару

Мій театр – живий!

Академічний театр «Київ Модерн-балет» – театр талановитих молодих людей, створений 2006 року, зустрів 14 сезон. Унікальний театр на українському мистецькому просторі, головним балетмейстером якого є Раду Поклітару, лауреат Шевченківської премії, заслужений діяч мистецтв України, володар нагороди «Людина року 2017», один із провідних хореографів, чий режисерський талант відкрив українському глядачеві світ сучасного танцювального театру. Це авторський театр, де основу репертуару та художні пріоритети визначають неповторний стиль Раду Поклітару і сміливі творчі пошуки молодих хореографів, артистів театру. Напередодні відкриття нового театрального  сезону ми зустрілися з керівником цього театру.

– Пане Раду, Ваш театр, постановки – особливе інноваційне явище в культурному просторі України. З чого почалося Ваше захоплення сучасним балетом?

– Почалося з театру опери і балету Молдови, де мої батьки були солістами балетної трупи, а я в 4 з половиною роки вперше вийшов на сцену і до початку кар'єри артиста балету танцював вже 26 років. Так що натанцювався досхочу, однак  із великим задоволенням виходжу на сцену на поклон після вистави. Як бачите, зміна амплуа з танцівника на балетмейстера пройшла доволі легко. 2005 року на запрошення Фонду мистецтва Володимира Філіпова я приїхав до Києва ставити перший антрепризний спектакль La forza del destino, і в ньому брали участь 8 артистів балету. За формою дуже цікавий проект – співачка-сопрано виконує класичні арії у сучасній обробці, автор яких працював із групою Мумій Тролль, і 8 акторів балету, чоловіків, які супроводжували її, як у грецькому театрі, від дебюту до вершин слави – тобто упродовж усього життя. Вистава мала успіх.

Ідея для наших реалій, м’яко кажучи, смілива! Як далі склалася Ваша творча доля і як народилася ідея «Київ Модерн-балету»?

– «А давай створимо театр!» Саме ці слова мецената Володимира Філіпова, вимовлені в далекому 2005 році, стали тим зерном, з якого виріс театр «Київ Модерн-балет». Мені було 33 роки, я був вільним художником, досить успішним постановником балетів... Зізнаюся, пропозиції такого роду бувають лише раз у житті творчої людини і то, не кожної! Звичайно, що я погодився.

25 жовтня 2006 року театр «Київ Модерн-балет» дав першу постановку – «Кармен.TV». Дебютна вистава отримала відразу 2 премії «Київська пектораль» – «Краща вистава року» і «Краща робота балетмейстера». Від того часу створено 16 одноактних та 5 повнометражних балетів. Театр отримав 5 премій «Київська пектораль» за кращі вистави року. Сьогодні це яскравий, зухвалий, не схожий на жоден інший театр. Він – живий! Це артисти, завдяки яким мої ідеї відчайдушно яскраво і безсоромно талановито доходять до серця глядача, це люди, які невидимо і абсолютно чесно допомагають у щоденній, щогодинній роботі складного механізму сучасного театру.

Додам, що Володимир Вітольдович – меценат найвищого ґатунку! Він має внутрішню потребу розвитку мистецтва і підтримки талантів, абсолютний альтруїст! Я ніколи більше у своєму таких людей не зустрічав. Зізнаюся, що якось у нього запитали: «Чому він запросив саме молдаванина? Невже в Україні немає режисерів?» Із притаманним гумором Філіпов сказав, що театр – важка фізична робота, а кращих будівельників, аніж молдавани, світ не знає! Фінансові відносини з Володимиром Вітольдовичем давно завершилися, тепер ми дружимо, він неодмінно відвідує усі прем’єри, дає слушні поради, до яких я дослуховуюсь.

– Що очікує глядачів у новому, вже 14 сезоні «Київ Модерн-балету»?

– Улюблені вистави, прем’єри і щільний гастрольний графік. Щойно завершилися гастролі в Молдові на найбільшому фестивалі країни оперного та балетного мистецтва «Запрошує Марія Бієшу», де ми показували балет «Спляча Красуня», до слова – прем’єру 2018 року. Також готуємося до виступу у великому театрі Республіки Білорусь у Вітебську на 32-у, найстаршому (!) фестивалі балетного мистецтва на пострадянському просторі. Щодо гастролей – на нас чекають Швейцарія, Голландія, Бельгія, значна кількість міст України, де сяятиме наш «Вій», який бачили вже кияни і одесити. Запланована прем’єра, про яку говорити не буду, оскільки сам про неї знаю небагато. Наш молодий хореограф Ілля Мірошніченко, відомий глядачам поставкою «Дерево не може втекти», наприкінці сезону запропонує глядачам ще одну власну виставу.

– Окрасою минулого сезону став двоактний балет «Вій». Розкажіть про роботу над виставою?

– «Вій» – перший балет на українську тематику у репертуарі театру. Приводом для звернення до творчості Миколи Гоголя став подарунок долі у вигляді написаної, проте не виконаної музичної сюїти композитора Олександра Родіна, з якою автор познайомив мене у вересні 2018 року. Я просто відчув, що не маю права втратити «право першої ночі», коли мова йде про музику настільки нищівно театральну і, по-доброму, балетну. Додам, що балетні партитури зараз ніхто не пише, очевидно тому, що ніхто не замовляє. Для повноцінної вистави хронометражу музичного матеріалу не вистачало, і Родін погодився дописати номери. Я, наче різдвяних подарунків, чекав музичну партитуру. Яскрава образність, емоційність та можливість для вільного авторського прочитання літературної першооснови захопили мене як хореографа і режисера. Додайте приголомшливе злиття реального та фантасмагоричного світів, відсутність шлейфу трактувань у балетній історії та можливість знайти нові пластичні діалоги… Це абсолютно новий жанровий напрям, де відсутні правила, умовності, стереотипи й кордони. Фома Брут, бурсак, але не усамітнений монах, органічно приєднується до хлопців і дівчат на сучасній молодіжній вечірці. Тому цілком природно, що він має свою дівчину на ім'я Василина. Ця історія трапилася зі звичайним бурсаком, розповідь про те, що буває, коли сон-політ важко відрізнити від реальності, коли віра у власні можливості може похитнутися (тіло й душа мають окремі сценічні втілення), бо поряд чарівна і підступна Панночка, де Вій – примара, яка не знає меж. Я намагатимуся показати виставу в усіх куточках нашої країни, оскільки переконаний, що «Вій» викличе надзвичайний резонанс і для представників музичної спільноти. Як людина з консерваторською освітою, переконаний, що для композиторів і диригентів це етапна подія.

На другу прем’єру «Вія» – 24 жовтня – в Київ приїздять керівник Латвійської національної опери Айварс Лейманіс, абсолютний геній сучасної музики з Латвії Петріс Васкс – зірка світового рівня, відомий прихильникам театру «Київ Модерн-балет» за музичним супроводом балету «UNDERGROUND», який понад 10 років з успіхом виконується артистами театру, буде на прем’єрі художній керівник Національного академічного Великого театру опери і балету Республіки Білорусь.

«Вій» – це праця великої кількості людей, тому варто відмітити і Ольгу Нікітіну, автора 3D відеомаппінгу в театрі сучасної хореографії та художника з костюмів Дмитра Куряту. Саме його таланту ми завдячуємо створенням приголомшливих костюмів для «Сплячої красуні».

До речі, про минулорічну прем’єру. Я маю досвід постановки класичної «Сплячої ...» для молдавської національної опери. Наша ж – зовсім інша постановка. Якось я озвучив ідею постановки аташе з питань культури Посольства Швейцарії в Україні, просто розповів про заповітну мрію. І, уявіть мій захват, коли одержав від посла Швейцарії Гійома Шойрера згоду на фінансування постановки. Початком нашої дружби з посольством цієї країни був виступ «Київ Модерн-балету» на Днях Швейцарії в Національній опері України кілька років тому. Швейцарці були вражені кількома номерами, які ми зробили, тому й  погодилися підтримати такий масштабний і знаковий проект, як «Спляча красуня». Власне, цей проект – ініціатива швейцарської сторони. І у них, і у нас є величезний інтерес до створення нового культурного продукту, який можна розцінювати як об'єднання творчих сил Швейцарії і України. З нами працювала прекрасна художник-сценограф Маріанн Холленштайн. Її роботи – чудове поєднання яскравої образності й експресії, яка буквально залучає глядача до сценічної дії. Одна з умов нашого співробітництва зі швейцарцями – показ «Сплячої красуні». І вже 1 листопада у Лозанні в Salle Métropole, а 2 литопада в Женеві у Théâtre du Léman ми презентуємо спільний мистецький проект.

Сучасна хореографія – мистецтво, яке вимагає певної підготовки глядача. На Ваш погляд, чи достатньо підготовлене суспільство до сприйняття сучасного мистецтва?

– Моя позиція як художника така: ми – надавачі послуг або товару, а глядач – це покупець, а він, як відомо, завжди правий! Публіка завжди права. За 14 років, прожитих в Україні, я переконався, що українська публіка почала активніше відвідувати вистави театру сучасного танцю. Усе, що було новим, невідомим, навіть дивним, нині затребуване! Театр «Київ Модерн-балет» перетворився в одну зі складових культурного поля не лише столиці, а України загалом, про що свідчить щільний гастрольний графік трупи. Звісно, процес був тривалим і поступовим, а сьогодні я із задоволенням констатую цей факт.

По заповнюваності зали – ми в числі лідерів у Києві, кажу про це з великою гордістю. Найкраще продаються римейки класичних вистав – «Лебедине озеро», «Жізель», хіт зимового періоду – «Лускунчик». Є міста, де традиційно наш театр чекають, і квитки розкуплені задовго до гастролей: Дніпро, Харків, Полтава, Суми. Ми проводимо моно-фестиваль «Літо в стилі модерн» (фестиваль одного театру) в Одеській опері, де ми показуємо різні танцювальні номери. У липні цього року відбувся вже 5-й фестиваль. Пригадую найшаленіший прийом «Київ Модерн-балету», коли глядачі тупотіли ногами, свистіли та аплодували одночасно. І знаєте, де це було? В Естонії!

Про що мріється маестро Раду Поклітару?

        Найзаповітніша мрія – мати свій «театральний дім»! Мрію про власну театральну базу, а не ділити репетиційну залу з іншим театром, мрію про власну студію, де міг би «вирощувати кадри», будувати репертуарну та репетиційну політику, не божеволіти кожного вересня, що хтось з акторів звільниться, і де я братиму заміну. А буде школа, будуть артисти, виховані в моїй естетиці, у стилі «Київ Модерн-балету». Сподіваюся на підвищення статусу театру, бо знаю, що ми – найкращі! Я намагаюся оточувати себе порядними, чесними, щирими, талановитими людьми і тому мій мікрокосм, моє маленьке суспільство щасливе саме по собі. Я відбираю тих, хто гідний називатися людиною. Це мій шлях.

Лариса Семака, головний редактор ВД "Україна Бізнес", спеціально для часопису "Київ дипломатичний" & "Kyiv diplomatic" magazine, світлини надані прес-службою театру «Київ Модерн-балет»