НОВА ДОБА В ІСТОРІЇ АЗЕРБАЙДЖАНУ

В історії кожного народу є моменти й цілі періоди національного відродження й порятунку; в цьому контексті 15 червня 1993 року є знаменним днем для всього азербайджанського народу. З цього часу почався відлік нової доби в історії названої країни. В результаті визначної діяльності досвідченого політика  Гейдара Алієва Азербайджан за короткий період пройшов шлях стрімкого розвитку, становлення й  утвердження своєї державної незалежності.

У 1991 році, після здобуття Азербайджаном незалежності, в країні спостерігалася криза влади. Між окремими особами і групами точилася серйозна боротьба за право на управління державою, що призвело до хаосу в усіх сферах суспільного життя. Народ перебував на межі зубожіння, зростала соціальна напруженість. Унаслідок цього влітку 1993 року назріла реальна загроза спалаху громадянської війни. У період перших років самостійності країна ніяк не могла встати на шлях незалежності. Більш того, всі кроки в цьому напрямку призводили до виникнення нових проблем. Водночас деякі дії влади могли привести навіть до втрати державного суверенітету. Тоді було необхідно  покласти край безладу в країні та війну з Вірменією, яка супроводжувалася загарбанням азербайджанських земель, фізичним знищенням і депортацією мирного населення. У такій складній ситуації народ, котрий довгі роки боровся за свою незалежність, звернувся з проханням до Гейдара Алієва взяти на себе відповідальність за порятунок нації.

У цей час полковник Сурет Гусейнов, який вже став тоді прем’єр-міністром Азербайджану, а згодом – одним з організаторів заколоту проти управління Гейдара Алієва, рухався з колоною бронетехніки з Генджі в  напрямку Баку. Останній  сміливо  пішов на зустріч з повстанцями і, завдяки своїм великому авторитетові та особистим дипломатичним здібностям, переконав їх у згубності та небезпеці громадянського озброєного зіткнення. До цих подій в Конституцію Азербайджану була введена стаття стосовно вікового цензу для отримання посади президента країни, в якій безпосередньо мався на увазі похилий вік Г. Алієва, та в силу поточних серйозних подій, ні в кого не викликало сумніву щодо нагальної необхідності змінення вказаної статті державної Конституції.  

З метою врятування країни від навислої над нею небезпеки  азербайджанський народ звернувся до свого лідера Гейдара Алієва, який тоді саме перебував у м. Нахичевані в Азербайджані з причини тиску на нього московської влади. Г. Алієв прийняв виклик з боку суспільства і прибув у Баку 9 червня 1993 року, а вже 15 червня його обрали Головою Парламенту Азербайджанської Республіки. 3 жовтня 1993 року Гейдар Алієв стає Президентом країни і спростовує постулати про безальтернативність ролі невеликих держав в здійсненні сценаріїв глобальних політичних гравців, що звикли переписувати на свій власний лад. Далі, під виваженим керівництвом вже загальнонаціонального лідера, Збройні сили Азербайджану на початку 1994 року звільнили від вірменської окупації частину своєї законної території. І стало очевидним, що національна армія потребувала відчутного вдосконалення.  

У період президентства Гейдара Алієва був забезпечений міцний фундамент для розвитку країни як цілком сучасної держави, відбулося остаточне утвердження її державної незалежності, а також були встановлені  потужні економічні, дипломатичні та культурні міжнародні відносини.

Єдність народу країни з її армією та президентом у контексті міжнародного права стало новою реальністю. Цю реальність створив новий Азербайджан, який завдав своєму противнику – вірменським збройним силам – нищівну поразку, хоча до того часу супротивник тримав під своєю окупацією 20% азербайджанських земель, а 4 резолюції Ради Безпеки ООН щодо конфлікту в Нагірному Карабаху ігнорувалися упродовж 30 років. Азербайджан стверджував, що міжнародне право було на його боці, і в що резолюціях Ради Безпеки ООН вимагалося вивести окупаційні вірменські війська з азербайджанської законної території. Отож, азербайджанськи народ власноруч створив нову реальність в міжнародно-правовій практиці, звільнивши  окуповані території своїми силами.

Президент і Головнокомандувач Збройними силами Азербайджанської Республіки Ільгам Алієв сказав: «Сподіваюсь, що ми створили в регіоні новий формат безпеки і співробітництва для сьогодення і майбутнього. В чому полягатиме відповідний формат вже засвідчить сам майбутнє життя. У всякому разі ми зробили все необхідне для створення необхідного нового формату міжнародної співпраці та прогнали свого ворога з наших земель. Якщо наразі питання, зазначені в Заяві, підписаній 10 листопада [2020 року], знайдуть свої рішення, то в нашому регіоні будуть створені нові рамки співробітництва. Тому наша перемога є історичною. Ми звільнили всі окуповані нашим ворогом райони, змусивши того визнати свою поразки капітулювавши нам. Таким чином ми нарешті врегулювали нагірно-карабахський конфлікт. Тепер цього конфлікту більше немає. Якщо хтось вважає, що цей конфлікт ще триває, то він помиляється. Люди, що живуть сьогодні в Нагірному Карабасі – громадяни Азербайджану. Ще раз хочу наголосити на тому, що останні побачать вже незабаром, що їхнє життя в рамках єдиного Азербайджанської держави буде помітно кращим. Вони позбудуться свого убогого існування». Варто зазначити, що такі братерські та дружні країни, як Туреччина, Україна й Пакистан під час 44-х денної визвольної війни були солідарними з Азербайджаном і підтримували його морально. Одержана нещодавно перемога над сусідом-окупантом продемонструвала, що названа Азербайджан зараз має надсучасну потужну армію світового рівня.

Отже день 15 червня є справді дуже знаменною датою та має особливе значення в новітній історії Азербайджану, а також є свідченням фактично непересічного особистісного лідерства Президента цієї країни Гейдара Алієва. 

 

Аріф Джаміль оглу ГУЛІЄВ – доктор юридичних наук,

професор,  професор  Київського національного авіаційного університету,

Заслужений працівник освіти України