Містика трипільської культури і чех Вікентій Хвойка

Відкриття найдавнішої культури, що існувала на теренах сучасної України ще сім тисяч років тому, супроводжувалося дивними, справді містичними збігами обставин. Цікаво, що відкрив трипільську культуру чех Вікентій Хвойка, а не українець, росіянин чи поляк. Хоча археологічні розкопки у ХІХ сторіччі проводилися й раніше:  Київська археографічна комісія почала археологічні дослідження у 1845 р., і саме тоді відомий поет і художник Тарас Шевченко став її співробітником.

На світлині - будинок на Подолі по вул. Ігорівська, 9/1, де у 1898-1914 рр. жив видатний український археолог чеського походження Вікентій Хвойка

Вікентій Хвойка народився 1850 р. у селі Семині на Ельбі в старовинній, але збіднілій шляхетській родині. Тоді Чехія була частиною Австрійської імперії. Освіту здобув у комерційному училищі. Найвідоміший в Україні археолог не мав профільної освіти й учився самотужки, бо захоплювався історією й археологією.

У віці 27 років Вікентій Хвойка з невідомих причин він переїхав із Праги до Києва, який полюбив і вважав своєю другою батьківщиною. Можливо, саме кохання спонукало його до переїзду? Відомо, що Хвойка за життя так і не одружився. Справжньою пристрастю стала лише археологія!

Спочатку займався викладанням німецької мови, малювання та навіть фехтування, а згодом — агротехнічною справою. Вирощував нові сорти проса й хмелю, причому доволі успішно: він навіть отримав нагороди на міжнародних і місцевих виставках, зокрема диплом у м. Ромни 1885 р. На виставці в Парижі він отримав срібну медаль. Здавалося, життя цілком склалося, але втрутився його величність випадок!

У поемі Тараса Шевченка «Єретик» є слова, які виявилися пророчими для Вікентія Хвойки:

Запалили у сусіда

Нову добру хату

Злі сусіди; нагрілися

Й полягли спати.

І забули сірий попіл

По вітру розвіять.

Лежить попіл на розпутті,

А в попелі тліє

Іскра вогню великого…

Слава тобі, любомудре,

Чеху-слав’янине!

Справа в тому, що першу знахідку, яка докорінно змінила долю Вікентія Хвойки, той розкопав у віці 43 роки… на попелищі власної лабораторії у селі Петрушки неподалік від Києва. Вогонь знищив усе: насіння, дипломи й нагороди! Розгрібаючи попіл, Вікентій Хвойка знайшов скляні браслети давньоруського часу. Збереглися свідчення про те, що він ці браслети нашив на планшет і продав за 60 крб.

На археології Хвойка не розбагатів, зате це заняття стало його справжнім захопленням і справою життя. Консультувався з провідними вченими, в тому числі з французькими. Відкрив не тільки трипільську, а й черняхівську та зарубинецьку культури. Він назвав її культурою поховальних урн і вважав єдиною праслов’янською культурою.

На світлині - роботи з приватного музею «Дивосвіт Трипілля» Людмили Смолякової, майстрині з реконструкції Трипільської кераміки.

Гроші на розкопки отримував в основному від меценатів — Ханенків, Терещенків та інших. Але меценати допомагали все ж з певною метою: вони пригнули отримати цінні речі для власних колекцій.

Першу палеолітичну стоянку Вікентій Хвойка відкрив неподалік від будинку на Подолі, де на той час мешкав. Сталося це наприкінці серпня 1893 року під час огляду місця проведення земляних робіт по вул. Кирилівській, 59-61, поблизу Йорданської церкви. Хвойка був чудовим художником, збереглися акварельні замальовки вул. Кирилівської та розкопок стоянки.

«В останніх числах серпня у 1893 році, коли я оглядав садибу, розташовану в Києві на Подолі, по Кирилівській вулиці, за №59, мою увагу привернув геологічний устрій гори, що знаходиться в цій садибі…» — писав Вікентій Хвойка. Під час розкопок було знайдено значну кількість різних знарядь із кременю, кісток та бивнів мамонта, а також залишки від вогнищ.

Два бивні мамонта з орнаментами з чотирьох, знайдених там, зберігаються в Національному музеї історії України. До речі, Вікентій Хвойка був одним із його засновників у 1899 р. (тоді він називався Київським музеєм старожитностей і мистецтв) та завідував археологічним відділом. 

Саме Вікентій Хвойка розкопав стародавнє капище на Старокиївській горі біля входу в сучасний музей, а також знайшов фундаменти княжого замку і поховання киян, загиблих під час навали 1240 р.

Був членом 13 наукових товариств, написав багато робіт і видав книгу.

Поховано Вікентія Хвойку на Байковому кладовищі у Києві в листопаді 1914 р.

 

Цікаві факти про трипільців

Трипільці мешкали на теренах сучасної України у 5500 – 3000 рр. до н.е.

Трипільці були мирним землеробським народом, про що свідчать знаряддя праці й відсутність зброї. Були першими хліборобами.

Глиняний посуд ліпили руками без гончарного круга!

Розписи на посуді, глиняні фігурки людей і тварин дають певне уявлення про культуру, побут і ритуальні танці.

Призначення загадкових біноклеподібних посудин без дна й досі не встановлено. Одні вважають, що їх використовували жриці для закликання дощу, інші — шлюбними келихами й навіть біноклями для спостереження за зірками.

Тривалість життя трипільця була невеликою – менше 30 років. Одружувалися рано. Мали в середньому по 5 дітей.

Спалювали покійників, тому складно сказати, як вони виглядали.

Мали свою абетку.

Кожні 50-70 років плем’я змінювало місце проживання. Перед цим вони ретельно прибирали свої домівки, акуратно розставляли фігурки і глиняний посуд, який наповнювали зерном і… спалювали! Це був урочистий ритуал прощання зі старим, подяка богам і перехід до нового життя.

Цікаво, що в житті самого Вікентія Хвойки зміна професії й перехід від агрономії до археології відбулася таким же чином: через повне спалення «мостів», тобто всього того, що зв’язувало з попередньою діяльністю!

На новому місці облаштовували з нуля свої поселення.

Деякі науковці вважають, що в такий спосіб трипільці боролися з епідеміями.

Інші кажуть: так трипільці давали землі відпочити й шукали нові родючі ґрунти.

При одночасному спаленні домівок температура могла сягати 1000 градусів.

Дмитро Бєляєв, світлини автора