Збройне протистояння на Близькому та Середньому Сході з точки зору міжнародного гуманітарного права

В імя Бога

 

Збройне протистояння на Близькому та Середньому Сході з точки зору міжнародного гуманітарного права

(Мученицька загибель генерала Солеймані

та Абу-Махді Аль-Мухандіса)

 

Якщо коротко оглянути історію людської спільноти, то можна помітити, що зловісне й гірке явище, яке зветься “війна”, протягом історичного періоду охоплювало життя людини, і мало негативні наслідки для людства. Порушення основних, фундаментальних прав людей – яскравий приклад наслідків війн та збройних конфліктів. Крім того, збройні сутички в різних куточках світу свідчать про беззаперечну реальність того, що міжнародній спільноті та суспільствам усередині держав не вдається уникнути війни. Мир є однією з найдавніших мрій людства, і люди, внаслідок того, що завжди перебували під загрозою та в небезпеці, завжди, як у теорії, так і на практиці, прагнули знайти шляхи встановлення, збереження та зміцнення миру. Не дивлячись на це, не дивлячись на те, що мир був і є таким бажаним, за 3500 років писемної історії лише 205 років ознаменувалися миром та спокоєм.

Все ж не дивлячись на те, що історична пам'ять людства сповнена болючих ран, спричинених війною та кровопролиттям, завжди здійснювалися спроби обмежити застосування військової сили у відносинах між різними народами, які не шкодували зусиль задля досягнення стійкого й тривалого миру, який завжди був заповітною мрією людства. Цієї важливої мети неможливо досягнути ніяким чином, окрім приборкання законним шляхом тих гравців, які задля забезпечення власних інтересів, залишають за собою право посягати на права інших. Оскільки моральні засоби забезпечення миру лишаються слабкими, було створено норми міжнародного права з надією реалізувати цю мету.

Беззаперечно, теракт з боку США, спрямований проти генерала Гасема Солеймані, вчинено всупереч нормам міжнародного права та гуманітарних прав. Крім цих правил, також порушено норми застосування сили. Цей акт також скоєно з порушенням норм міжнародного права.

 

Мученицька загибель генерала Солеймані та порушення норм міжнародного та гуманітарного права з боку США.

3 січня 2020 року генерал Гасем Солеймані та інші 9 осіб, у тому числі, Абу-Махді Аль-Мухандіс, загинули в результаті атаки, здійсненої за допомогою американського безпілотника на території Іраку. Атака американського безпілотного літального апарату та загибель 10 осіб, у тому числі, генерала Солеймані, високопосадовця Ісламської Республіки Іран, популярного в народі командувача, що досяг успіхів у боротьбі проти  самопроголошеної “ісламської держави Іраку та Леванту” (ІДІЛ), вразили людей, що живуть у найвіддаленіших куточках планети, людей різних вірувань та переконань. Участь мільйонів людей в Ірані та Іраку в церемонії похоронів мученика Солеймані та людей, що знаходилися поряд з ним, свідчить про широку підтримку народів регіону та світу його протидії ІДІЛ та боротьбі з тероризмом. Трамп, Президент США, відносно цього акту, скоєного на території Іраку, відкрито заявив, що цю атаку було вчинено безпосередньо за його наказом. У зв’язку з цим, згідно зі статтею 4 прийнятого у 2001 році Комісією міжнародного права Проєкту статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння, не залишається ніякого сумніву щодо віднесення цього акту до сфери відповідальності США. У цьому зв’язку, зважаючи на те, що зазначений акт, скоєний США, згідно з нормами міжнародного гуманітарного права, є порушенням права на життя,  суперечить Статті 6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та Статті 3 Загальної декларації прав людини і, крім того, що дані положення стосуються зобов’язань держав у рамках міжнародних правових документів, не залишається сумнівів щодо порушення США норм міжнародного права. Таким чином, держава США, беручи до уваги норми міжнародного права, скоїла акт у порушення цих норм, і згідно з положеннями Статті 1 прийнятого у 2001 році Комісією міжнародного права Проєкту статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння, як тільки певна держава скоїть міжнародно-протиправне діяння, вона має нести міжнародну відповідальність. У зв’язку з цим, Сполучені Штати Америки, поза сумнівом, згідно з нормами міжнародного права, несуть відповідальність за атаку безпілотного літального апарату на території Іраку, що призвела до загибелі генерала Солеймані та інших 9 осіб, які були з ним.

Агресія американців, що проявилася в атаці на кортеж, у якому пересувався генерал Солеймані – це порушення принципу поваги до прав людини та права на життя, оскільки крім убивства мучеників Солеймані та Абу-Махді Аль-Мухандіса, ця атака також забрала життя й інших невинних людей, проти яких не було висунуто жодного звинувачення. Серед норм і правил у сфері прав людини, які можна розглянути відносно даного інциденту - пункт 1 Статті 6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права щодо права на життя. Норма про непорушність права на життя людей діє навіть під час збройного протистояння і є фундаментальним людським правом. Згідно з Міжнародним правом у сфері прав людини, навмисне або потенційне застосування летальної сили є вимушеним актом лише тоді, коли життю людині (чи людей) існує безпосередня. У цьому зв’язку, безпосередньої, неминучої атаки з боку генерала Солеймані не сталося, і немає ніякого підтверджуючого документу з цього приводу, на основі якого Американська сторона стверджувала б, що необхідність збереження власного існування зобов’язала її діяти оперативно, щоб усунути небезпеку. Тому позбавлення права на життя генерала Солеймані та осіб, що знаходилися з ним, з застосуванням стратегії цільового вбивства з боку США, є свавільним, незаконним і недозволеним актом. Це – акт, який можна вважати порушенням фундаментальних принципів міжнародного права, у тому числі, заборони на позбавлення життя як імперативної норми, і внаслідок цього – порушення прав людини1.

Одним з юридичних засобів, а саме, захисна промова, до якої, можливо, вдадуться США, щоб виправдати теракт, скоєний ними, є застосування незаконної концепції цільових вбивств, що протягом років вчинялося, цією державою, а також сіоністським режимом, і вони, вдаючись до цих актів, робили посилання на певні положення. Цільові вбивства, які здійснювалися в минулому з боку США та сіоністського режиму, не мають обґрунтування й неприйнятні не лише з точки зору юридичної логіки, але й з позиції основоположних принципів гуманітарного права, і, як наслідок, цільові вбивства є недозволеними й незаконними, і не є обґрунтованими з точки зору права на самооборону. Планування та здійснення цільових вбивств, у значенні навмисного застосування насильницьких методів та летальних засобів проти певної особи з метою заподіяння їй смерті, з боку збройних сил певної держави за наказом уряду або особи, яка очолює дану державу, які, в свою чергу, підпорядковуються міжнародному праву, мають політичну сутність і здійснюються з метою захоплення влади.

Ця політика проводилася сіоністським режимом, підтримуваним США та іншими західними державами, під приводом боротьби з тероризмом, проте в дійсності, вони застосовували таку політику, щоб поставити під сумнів виконання угод у галузі гуманітарного права і, звичайно, вони переслідували свої цілі, ввівши відповідні положення до міжнародного права, і з самого початку провадження цієї політики поставило положення угод у сфері гуманітарного права під серйозну загрозу.

_______

1Гасемі, Голамалі; Сетаєшпур, Мохаммад. Міжнародно-правова відповідальність США за теракт проти мученика Солеймані. Порівняльне дослідження мусульманського та західного права (перською мовою). Випуск 7, номер 2. 3-ій квартал 2020 р., доступно на сайті http://csiw.qom.ac.ir/article_1580.html      

 

         Ця політика, і такі визначення й трактування та особливості є дозволеними тоді, коли не порушують прав людини, і якщо з самого початку сторони перебувають у стані збройного конфлікту. Проте ці умови самі по собі не є обґрунтованими, і слід знайти правові засади в законодавстві певної держави для здійснення цільових убивств. Проте чому такого роду акти порушують права людини? Найперший і найважливіший аргумент на користь того, що цільові вбивства, які порушують права людини, все ж можуть вчинятися, є те, що цільові вбивства можуть здійснюватися в умовах офіційно оголошеного стану війни між двома сторонами. Проте між двома державами – Іраном та США - немає офіційно оголошеного стану війни. Якщо вважати цільове вбивство як певний засіб, якій застосовується у військовому праві, проте непідтвердженим є стан війни між Іраном та США, то можна сказати, що не є виправданим акт з боку США проти генерала Солеймані з метою запобігання продовженню війни, і він не є виправданим з точки зору будь-якого юридичного положення, і цей аргумент сам по собі може підтвердити факт порушення прав людини.

По-друге, остаточною метою цільового вбивства не повинне бути знищення особи з протилежної сторони, оскільки це є цілковитим порушенням права на життя й порушенням норм гуманітарного права. Тут метою має бути запобігання продовженню війни, в той час, як у даному випадку немає офіційно оголошеного стану війни, яку треба закінчити.

Незаконність цільового вбивства є настільки обґрунтованою, що неодноразово цільові вбивства засуджувалися доповідачами з прав людини та юристами-міжнародниками.

Аньєс Каламар, Доповідач ООН з питань прав людини, у своєму твіті з цього приводу відзначила, що цільове вбивство не має ніякого відношення до безпосереднього, неминучого нападу, і необхідним є застосування норм міжнародного права для виправдання акту з метою самооборони. На думку А. Каламар, використання безпілотного літального апарату та інших пристроїв для здійснення цільових вбивств ні в якому разі не є законним. Згідно з нормами міжнародного права в галузі прав людини, використання летальної зброї є допустимим лише у випадку фундаментальної потреби в таких засобах з метою усунення серйозної загрози. Держава може виправдати застосовування цільового вбивства лише тоді, коли:

По-перше, не буде іншого шляху вирішення питання, крім кровопролиття та застосування летальних засобів;

По-друге, якщо завдяки принципу необхідності здійснення воєнного акту, переваги військових способів, які виходять з вищезазначеного стану бойових дій, такого роду акти будуть виправданими з точки зору виваженості та обачності в дотримані норм міжнародного гуманітарного права.

Зважаючи на відсутність цих двох критеріїв, з точки зору норм міжнародного гуманітарного права, акт цільового вбивства, скоєний Сполученими Штатами Америки, не є виправданим. Очевидним є те, що США шляхом цільового вбивства призвели до загибелі командувачів, які протягом минулих років завдали важких ударів терористам ІДІЛ. Мета вбивства генерала Солеймані, Абу Махді Аль-Мухандіса та осіб, що їх супроводжували, є яскравим доказом скоєння акту міжнародного тероризму. Іншими словами, США навмисно здійснили пряму атаку та вбивство генерала Гасема Солеймані та Абу Махді Аль-Мухандіса й осіб, що їх супроводжували, в той час коли держави Сполучені Штати Америки, Республіка Ірак та Ісламська Республіка Іран, не дивлячись на кризи у відносинах між Іраном та США, не були і не є в стані війни один з одним. Тому ця атака й вбивства є доказом прояву тероризму, і було скоєно акт державного тероризму з боку американської адміністрації.

Якщо з точки зору міжнародного гуманітарного права, ми поставимо питання критеріїв, з урахуванням того, що Іран та США не є офіційно в стані війни між собою, вбивство представника іранського керівництва, тим більше, навмисне вбивство - не є актом, скоєним під час війни, проте, беззаперечно, є терористичним актом.

Внаслідок набуття (виникнення) міжнародно-правової відповідальності держави Сполучені Штати Америки, настає черга наслідків такої відповідальності. По-перше, США, як держава, що скоїла протизаконний акт з точки зору міжнародного права, має надати переконливу й надійну гарантію, що не скоїть такий протизаконний акт у майбутньому. Це, як з теоретичної, так і з практичної точок зору, залежить від набуття (виникнення) міжнародної відповідальності, і поки набуття цієї відповідальності не сталося, твердження про надання гарантії про припинення та неповторення такого роду актів не матиме обґрунтування. Оскільки досі жодним компетентним органом не вчинено дій щодо набуття Сполученими Штатами Америки відповідальності за цей протизаконний акт на міжнародній арені, як можна добитися того, щоб США надали гарантію відносно неповторення такого роду актів? Аналогічні діяння США в регіоні в минулому, у тому числі, в Ємені та Пакистані, свідчить про те, що США маю значний послужний список у здійсненні вбивств з повітря, і це підтверджує необхідність надання гарантій неповторення в майбутньому таких дій з боку даної держави.

Окрім надання відповідних гарантій щодо неповторення таких дій, іншим наслідком набуття відповідальності має постати питання компенсацій. Згідно із статтею 34 прийнятого у 2001 році Комісією міжнародного прва Проєкту статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння та її тлумаченням, існує три шляхи - повернення до попереднього статусу-кво, виплата компенсацій та задовільнення відшкодуванням збитків. Оскільки в даній ситуації повернення до попереднього статусу-кво вимагає повернення життів загиблих людей, і це неможливо, з точки зору практики й логіки, повернення до попереднього статусу-кво не є можливим. У цьому зв’язку, оскільки відшкодування збитків має, крім матеріальної сторони, ще й моральну, потрібно, щоб США, як держава-порушник, виплатила компенсацію, а також належним способом задовольнила потерпілі сторони. Гарантія неповторення та задоволення потерпілих сторін має забезпечуватися такими чином, щоб задовільнити держави Ісламську Республіку Іран та Республіку Ірак, які безпосередньо є потерпілими внаслідок вчинення США акту правопорушення, шляхом виведення американських військ з регіону. На практиці, також задовільнення як один із способів відшкодування збитків, та гарантія неповторення, є дуже близькими за своїм змістом, і тим більше, об’єднання даних актів як однієї дії, визнається як один із способів відшкодування збитків та гарантії неповторення  подібного роду інцидентів у майбутньому2.

Заходи, які вживаються Ісламською Республікою Іран на міжнародній арені, зокрема, подання офіційного листа Постійним представником Ісламської Республіки Іран при ООН, згідно з наказом іранського високо посадовця, а також подання офіційного листа представником Іраку при ООН Голові Ради Безпеки ООН та Генеральному Секретарю ООН – це офіційні дії, вжиті на протидію правопорушенню з боку держави США, і таким чином, згідно зі Статтею 42 прийнятого у 2001 році Комісією міжнародного права Проєкту статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння, характеризуються як посилання на норми, згідно з якими підтверджується міжнародна відповідальність держави США та ігнорування ними правових норм.    

 

Автор: Самане Хаді (Samaneh Hadi), магістр з міжнародного права