Юрій Бошицький: на перетині науки та майбутнього

Ректор Київського університету права НАН України Юрій Бошицький – постать, яка уособлює місію цього закладу: поєднання фундаментальної науки, освітнього процесу та формування високих етичних стандартів у правничій спільноті. Його роздуми про роль університету, наукову етику, виклики цифрової доби та трансформацію права в XXI столітті відкривають широку перспективу для майбутніх поколінь юристів.

І саме в час, коли університет святкує своє 30-річчя, ця розмова набуває особливого значення. Ювілей стає не лише нагодою підбити підсумки пройденого шляху, а й моментом осмислення місії КУП НАНУ як унікального навчального закладу в системі Академії наук, що виховує правників нового покоління – тих, хто творить майбутнє української держави на основі верховенства права та демократичних цінностей.

 

1. Пане Юрію, розкажіть яку унікальну роль, на Вашу думку, відіграє Київський університет права НАН України в сучасному академічному ландшафті України?

Київський університет права НАНУ справді займає особливе місце в сучасному академічному ландшафті України. Його унікальність полягає в поєднанні фундаментальної науки та практичної підготовки фахівців, а також у формуванні високих етичних стандартів з-поміж студентів і викладачів. Заснований у 1995 році на базі Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України, університет готує не лише практиків – юристів, адвокатів, міжнародників і державних службовців, а й сприяє розвитку нових знань, фундаментальних і теоретичних напрямів права. Така інтеграція освіти та наукової діяльності дає змогу студентам і аспірантам працювати на межі теорії та практики, аналізувати правові явища, що ще не закріплені в законодавстві чи судовій практиці.

Особливий академічний статус КУП НАНУ як єдиного юридичного університету, підпорядкованого Національній академії наук, забезпечує прямий зв’язок із провідними вченими та лабораторіями, можливість залучати фахівців високого наукового рівня і вести дослідження із застосуванням сучасних методик і міжнародних стандартів. Студенти та викладачі університету мають змогу брати участь у міжнародних проєктах і опановувати методології, притаманні академічній науці, що створює вагомі конкурентні переваги.

Водночас університет приділяє значну увагу практичній підготовці фахівців. Юридична клініка, взаємодія зі структурами влади, участь студентів у конференціях і семінарах формують у випускників не лише знання, а й практичні навички, адаптовані до сучасних реалій права. Вони вчаться застосовувати закони, орієнтуватися у складних питаннях щодо прав людини, міжнародних стандартах і державній політиці. Особливу увагу приділяють формуванню правової культури, громадянської відповідальності та етики: університет виховує не просто юриста-консультанта, а громадянина-патріота, для якого верховенство Конституції та захист прав людини є щоденними імперативами.

Сучасні виклики такі, як глобалізація, цифровізація та інтеграція до європейських стандартів, спонукають університет активно розвивати дистанційне навчання, брати участь у міжнародних конференціях і проєктах, налагоджувати партнерства із закордонними науковими та освітніми установами. Усе це дає змогу КУП НАНУ залишатися на передовій юридичної науки й освіти, готуючи правників нового покоління, здатних формувати майбутнє України на основі міжнародного права, демократичних принципів і верховенства закону.

 

2. Чи можна сьогодні говорити про «наукову етику університету», і як вона проявляється в щоденній роботі?

Безумовно, сьогодні ми можемо й повинні говорити про «наукову етику університету», адже вона є одним із ключових чинників формування академічної культури та правової свідомості. Університет – це не лише навчальний заклад, а й спільнота викладачів, дослідників і студентів, для яких знання, істина й доброчесність є основними цінностями.

Наукова етика нашого університету проявляється у кількох важливих аспектах. По-перше, академічна доброчесність лежить в основі всіх досліджень і навчального процесу. Ми послідовно дотримуємося її принципів: поважаємо авторське право, не допускаємо плагіату, коректно цитуємо джерела та забезпечуємо прозорість публікацій і дисертаційних робіт. Це не формальність, а невід’ємна частина професійної культури юриста та науковця.

По-друге, наукова етика передбачає етичну відповідальність викладача та студента. Викладачі мають обов’язок передавати знання об’єктивно, уникати упередженості та формувати критичне мислення, а студенти вчаться обстоювати власні позиції аргументовано й чесно, поважати альтернативні думки та брати на себе відповідальність за результати своєї праці.

По-третє, університет прагне прозорості та відкритості у дослідженнях. Наукова діяльність сприймається як простір відкритого діалогу: конференції, круглі столи, публікації у фахових виданнях завжди передбачають обговорення, а не монолог. Активна співпраця з міжнародними партнерами сприяє підвищенню стандартів наукової культури та порівнянню власних результатів із світовими практиками.

І, нарешті, наукова етика проявляється у щоденній роботі університету – у підготовці лекцій, проведенні семінарів, у спілкуванні викладачів і студентів. Це повага до часу, інтелектуальної праці, чесність у виставленні оцінок і готовність до дискусії.

Отже, для нас наукова етика – це не абстрактне поняття, а система практичних цінностей, яка формує довіру між усіма учасниками освітнього процесу, зміцнює репутацію університету та створює підґрунтя для розвитку справжньої правничої науки. У цьому сенсі наукова етика є одним із найважливіших нематеріальних активів КУП НАН України.

 

3. Розкажіть, як змінюється роль університету в епоху цифровізації, коли знання доступні за кілька кліків?

Роль університету зазнає суттєвих трансформацій, але її значення не зменшується, а набуває нових акцентів. Коли знання стають доступними за кілька кліків, університет перестає бути лише сховищем інформації й перетворюється на простір критичного осмислення, інтерпретації та практичного застосування цих знань. Адже сама по собі інформація, навіть найповніша, не є знанням – потрібен науковий підхід, методологія, уміння відрізняти істину від маніпуляцій.

Саме тут проявляється сучасна місія КУП: навчити студентів мислити системно, аналізувати правові явища комплексно та застосовувати міжнародні стандарти і національне законодавство не механічно, а з урахуванням суспільного контексту. Цифрові ресурси значно розширюють можливості для навчання, проте саме університет надає цим знанням цінності та спрямованості. Він виховує здатність не просто споживати інформацію, а продукувати нові ідеї, формувати правові концепції та брати активну участь у розвитку держави й суспільства.

У цифрову добу наш університет стає центром формування спільноти, де важливими є етика, академічна культура, дискусія та взаємодія викладачів і студентів. У цьому сенсі університет виступає своєрідним «фільтром якості» знань і гарантом їхньої практичної релевантності за умов інформаційного перенасичення, забезпечуючи підготовку правників, здатних ефективно діяти в сучасному світі.

 

4. Яке юридичне поняття, на Вашу думку, є найбільш неоціненним у сучасному правовому дискурсі?

На мою думку, це «верховенство права». Воно начебто очевидне й часто вживане, але саме його зміст часто зводиться лише до декларацій, хоча насправді верховенство права – це багатовимірний принцип, що визначає не лише формальне панування закону, а й якість правової системи загалом. У міжнародних і національних документах воно складається з вимог справедливості, юридичної визначеності, рівності всіх перед законом, пропорційності обмежень прав, незалежності суду, доступу до правосуддя. Верховенство права є фундаментом демократії, адже без нього закон може перетворитися на інструмент сваволі, а суд – на механізм легітимації несправедливості. Особливо для України, яка сьогодні переживає і воєнні виклики, і процес євроінтеграції, цей принцип має виняткове значення: він є своєрідним «лакмусовим папірцем» зрілості держави, її здатності відповідати стандартам Ради Європи та Європейського Союзу. Саме тому верховенство права можна вважати тим поняттям, яке не завжди оцінюють належним чином, але яке має ключове значення для формування сучасного правопорядку, забезпечення прав людини й відновлення довіри громадян до держави.

5. Чи може право інтелектуальної власності стати філософією ХХІ століття, і якщо так, то якою буде її етика?

У XXI столітті право інтелектуальної власності дедалі більше набуває рис глобальної філософії, оскільки регулювання результатів творчої та інноваційної діяльності виходить далеко за межі окремих держав і стає універсальним механізмом упорядкування міжнародних відносин. За умов економіки знань і розвитку креативних індустрій інтелектуальна власність перетворюється на стратегічний ресурс, який визначає рівень розвитку суспільства та його інтеграцію до світової правової й економічної системи.

Міжнародні торговельні угоди, зокрема Угода TRIPS у межах Світової організації торгівлі, стандарти ВОІВ, а також директиви та регламенти Європейського Союзу демонструють, що право інтелектуальної власності має подвійний вимір. З одного боку, воно забезпечує захист індивідуальних прав авторів, винахідників та інноваторів, гарантує справедливу винагороду і стимулює подальший прогрес. З іншого боку, воно виступає каталізатором економічного розвитку: нематеріальні активи стають домінуючою формою капіталу, а інтелектуальні продукти – рушійною силою національних економік. Водночас право інтелектуальної власності впливає на збереження культурної ідентичності, оскільки охорона традиційних знань, фольклору, брендів і культурних символів допомагає державам захищати власну унікальність у глобалізованому світі.

Етичний вимір цієї глобальної філософії передбачає гармонізацію національних і міжнародних стандартів, що дає змогу уникати правових колізій і забезпечувати однаковий рівень захисту у різних юрисдикціях. Важливим етичним завданням є також забезпечення доступу до знань у країнах, що розвиваються, оскільки право інтелектуальної власності не повинно перетворюватися на інструмент нерівності чи так званий «інтелектуальний колоніалізм». Навпаки, його місія полягає у стимулюванні обміну знаннями, підтримці інновацій у глобальному масштабі та сприянні сталому розвитку.

Не менш важливим є створення справедливих умов конкуренції у сфері креативної економіки, де інтелектуальна власність стає предметом не лише правового, а й політичного та етичного дискурсу. Етика цієї філософії ґрунтується на балансі між правом автора на винагороду і правом суспільства на доступ до результатів інтелектуальної діяльності, між інтересами розвинених і країн, що розвиваються, а також між глобальними корпораціями та незалежними творцями.

Отже, право інтелектуальної власності в XXI столітті виходить за межі класичного правового інституту й стає світоглядною категорією, що визначає не лише економічну, а й культурну та моральну архітектоніку сучасного суспільства.

 

6. Ви працюєте з правом, яке охороняє ідеї. А чи існує, на Вашу думку, межа між ідеєю як творчістю і як товаром?

Межа між ідеєю як творчістю та ідеєю як товаром існує, але вона часто дуже тонка і водночас визначальна. Ідея у її первісній формі – це насамперед прояв творчого процесу, імпульс до створення чогось нового, внутрішня концепція, що існує лише у свідомості автора. У цьому вигляді вона не підлягає правовому захисту: закон не охороняє думки чи наміри, поки вони не отримали конкретного вираження.

Як тільки ідея знаходить форму – текст, малюнок, музичний твір, винахід, програмний код або будь-який інший результат інтелектуальної діяльності, вона перестає бути лише особистим задумом і набуває ознак об’єкта права інтелектуальної власності. У цей момент вона стає не тільки творчістю, а й товаром, що має економічну цінність і може бути захищеним, проданим чи ліцензованим.

Цікаво, що межа між творчістю та товаром іноді розмивається: у стартапах, дизайні, кінематографі чи музиці важко провести чітку грань між ідеєю та її комерційним потенціалом. Саме тут право інтелектуальної власності виконує унікальну роль – воно дає змогу перетворити внутрішню креативність на реальний об’єкт, що може існувати у світі економічних відносин, водночас зберігаючи права автора на його інтелектуальне надбання.

Таким чином, ідея одночасно є джерелом творчості і потенційним товаром, а її юридичне значення визначається формою втілення та можливістю комерційного використання.

 

7. Як Ви бачите трансформацію авторського права в епоху штучного інтелекту?

Трансформація авторського права в епоху штучного інтелекту стає одним із найцікавіших і водночас найскладніших викликів сучасності. Традиційна модель права, що базується на авторстві людини, сьогодні стикається з питанням: хто є творцем, коли твір або продукт генерує штучний інтелект?

З одного боку, ШІ здатен створювати тексти, музику, зображення, програмний код – тобто об’єкти, які раніше автоматично охороняло авторське право. З іншого боку, законодавство більшості країн сьогодні не визнає ШІ суб’єктом права, тому відповідальність і права залишаються за людиною, яка керує, тренує або використовує алгоритм.

Сьогодні авторське право переживає революцію, і причиною цьому став ШІ. Уявіть: алгоритм пише пісню, малює картину чи навіть створює сюжет для роману. Хто тут автор – людина, яка ввела команду, чи сама машина? Закон поки що однозначно відповідає: автором залишається людина, бо ШІ не має правоздатності.

Проте реальність швидко випереджає букву закону. У музиці вже є треки, повністю згенеровані ШІ, у літературі – тексти та сценарії, у графічному дизайні – зображення, створені за допомогою алгоритмів. Тому авторське право змушене адаптуватися: з’являються нові ліцензійні моделі, поділ прав між творцем алгоритму і користувачем, колективні схеми керування результатами творчості.

Це не просто юридичне питання – це зміна уявлення про творчість. Відтепер творцем можна вважати не лише людину, а й людину у партнерстві з машиною. Майбутнє авторського права буде балансувати між захистом інтелектуальної праці і відкритістю для інновацій, створених разом із ШІ. І саме в цій трансформації народжуються нові можливості для мистецтва та бізнесу: фантазія автора і потужність алгоритму стають нерозривним тандемом.

 

8. Чи може право інтелектуальної власності стати інструментом культурної дипломатії?

Право інтелектуальної власності сьогодні може стати справжнім інструментом культурної дипломатії, перетворюючи творчість і наукові досягнення на «мости», які об’єднують країни та народи. Воно дає змогу не просто захищати мистецькі твори, літературу, музику, кінематографічні та наукові відкриття, а й легально демонструвати їх у світі, показуючи унікальність національної культури та рівень розвитку науки і технологій. Через авторське право, патенти та торгові марки держава може демонструвати свої культурні та технологічні здобутки, формуючи позитивний міжнародний імідж і створюючи основу для довіри, партнерства та стратегічної співпраці.

Міжнародні угоди, як-от Бернська конвенція, Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS) чи стандарти ВОІВ, дають змогу країнам взаємно визнавати та захищати творчі надбання, стимулюючи обмін ідеями та спільні проєкти у мистецтві, науці та технологіях. Це відкриває можливості для культурного співробітництва, створює платформу для спільних виставок, наукових конференцій, музичних і кінопроєктів, де творці та винахідники різних країн працюють пліч-о-пліч.

Таким чином, право інтелектуальної власності перестає бути лише юридичним механізмом захисту – воно стає стратегічним інструментом, який дає змогу державі просувати свої цінності, ідеї та інновації на світовій арені, роблячи культуру та знання ефективним засобом дипломатії та міжнародного впливу. Воно показує, що творчість і наука можуть об’єднувати, надихати і будувати мости між народами, де слова «дипломатія» та «культура» набувають нового, глибокого сенсу.

 

9. Які виклики постають перед правом у світі , де ідеї поширюються швидше, ніж їх можна захистити?

У сучасному світі наукові ідеї поширюються надзвичайно швидко: концепти, гіпотези, відкриття та результати експериментів миттєво стають доступними через електронні журнали, репозитарії та глобальні платформи обміну знаннями. Це відкриває науковцям величезні можливості для швидкого обміну інформацією, прискорює розвиток науки і сприяє міжнародним колабораціям. Водночас така швидкість поширення створює складні виклики для права інтелектуальної власності.

Одним із головних є ризик поширення наукових праць ще до формального оформлення авторських прав або патентів, що ускладнює захист результатів досліджень і винаходів. Особливо це критично у сфері прикладних технологій, де раннє оприлюднення може позбавити науковця права на патент або комерційне використання розробки.

Ще одним викликом є глобальний характер цифрового обміну знаннями, що ставить питання юрисдикції. Один і той самий науковий результат можуть використовувати одночасно в різних країнах, де національні законодавства щодо авторства та патентування відрізняються, а відстежити порушення прав стає надзвичайно складно.

Не менш важливим є баланс між відкритим доступом до наукових знань і захистом прав авторів. Науковці прагнуть, щоб їхні роботи були доступні для дослідників у всьому світі, але водночас потребують гарантій належного визнання авторства та контролю над комерційним використанням.

У відповідь на ці виклики право інтелектуальної власності потребує нових підходів: ефективних і гнучких механізмів захисту наукових праць, міжнародної координації, сучасних ліцензійних схем і колективного управління правами. Лише за таких умов можна забезпечити розвиток наукових ідей у світі, де інформація поширюється швидше, ніж її формально захистити, і водночас гарантувати права самих науковців.

 

10. Якщо б Ви могли залишити одну ідею для майбутніх поколінь правників, що б це було?

Якби я міг залишити одну ідею для майбутніх поколінь правників, я б сказав так: ставтеся до закону як до саду – поливайте його розумом, захищайте від бур’янів байдужості і дайте зростати ідеям, які роблять світ кращим.

Право – це не лише правила, це живий інструмент, який може оберігати мрії, відкривати шляхи для творчості і будувати мости між сьогоденням і майбутнім.

Наталія Андріяш

Світлини з архіву КУП НАН України