ТАЛАНТИ, ЩО ТВОРЯТЬ МАЙБУТНЄ: ПРЕМ’ЄРА «КАЗОК ГОФМАНА» ІВАНА УРИВСЬКОГО В НАЦІОНАЛЬНІЙ ОПЕРІ УКРАЇНИ

Ця постановка може подобатися чи не подобатися. Але байдужим вона не залишає нікого. Кожен виходить із залу з власним відчуттям: хтось — захоплений, хтось — спантеличений, хтось — розчулений до сліз. І головне — режисер змусив глядача мислити, слухати не лише музику, а й себе.

«Ми всі сьогодні хвилюємося, — відверто зізнався генеральний директор-художній керівник Національної опери України Петро Чуприна. — Це подія не лише театрального масштабу. Це подія помітна в культурному житті країни».

І справді, за цією прем’єрою — не просто ще один творчий проєкт. За нею — віра, що культура в Україні живе й дихає, навіть коли зовнішній світ здається крихким.

Художній керівник театру Анатолій Солов’яненко із теплою усмішкою розповів про режисера: «Мені надзвичайно приємно, що Іван знайшов себе в оперному жанрі. Це людина, яка прийшла з драматичного театру, але сьогодні робить велику, глибоку роботу на головній сцені країни. Ми довго йшли до цієї вистави — ще до війни готували музичний матеріал. І ось нарешті вона побачила світ».

Його слова — не просто формальність. За ними — гордість за молоде покоління українських митців, яке вміє брати класику і перетворювати її на сучасну метафору життя.

Постановка стала частиною стратегічної лінії театру — відкривати сцену для молодих, талановитих режисерів нового покоління. За останні роки в Національній опері дебютували Оксана Тараненко, Віталій Пальчиков, Тамара Трунова — і тепер Іван Уривський, чий авторський стиль вирізняється філософічністю, пластичною поетикою та сучасним візуальним мисленням.

Для Івана Уривського це — дебют в оперному жанрі. «Для мене опера — це щось нове, — зізнається режисер. — Я мріяв поставити тексти Гофмана на драматичній сцені, але доля привела мене до опери. І я радий, що ми з командою разом створюємо цю велику історію. Опера — жанр контрастів, і мені хотілося, щоб у цій класиці зазвучала жива побутовість, сучасне дихання, але без втрати краси музики».

Його «Казки Гофмана» — це не просто про фантастичні історії кохання. Це про людину, яка шукає себе, губиться і знову знаходить. Про творчість, що болить і зцілює одночасно. Він зберігає музику Оффенбаха, але вводить у неї побутові звуки — шум паперу, праски, легкий шелест. Це дивує, дехто навіть усміхається. Але в цьому — його режисерська чесність: показати, що мистецтво живе серед нас, не в музеї, а тут і зараз.

Диригент-постановник Микола Дядюра, який працює над «Казками Гофмана» ще з 2021 року, підкреслив: «Так, були прохання режисера скоротити деякі фрагменти, але я вважав, що композиторський текст має бути представлений цілком. Іван чудово відчуває музику. Це «світла опера», — я так для себе її називаю. І приємно, що Іван під час репетицій теж сказав: «Це ж світла історія» — отже, ми зрозуміли одне одного».

Прем’єра подарувала справжнє сузір’я голосів. Головну партію Гофмана виконує Олександр Нікіфоров, а серед жіночих образів — яскраві постаті українських зірок опери.

Анжеліна Швачка, відома своїм глибоким артистизмом, створила ніжний, але сильний образ Музи та Ніклауса: «Я мріяла попрацювати з Іваном Уривським. Мій персонаж — «Ніклаусіха», жінка, яка витягує Гофмана з усіх халеп, його психолог, психотерапевт. Я єдиний позитивний персонаж, який намагається всіх помирити».

Ольга Фомічова, виконавиця ролі Олімпії, підкреслила, наскільки непросто було поєднати вокальні завдання з пластичними вимогами режисури: «Було складно — не просто співати, а ще й «співати в русі». І все це у надзвичайних умовах, які ми долаємо завдяки підтримці керівництва і, звісно, нашим воїнам. Ми вдячні, що можемо творити».

Їхні слова — мов відбиток сучасної України: сильної, живої, здатної співати навіть тоді, коли довкола гримить.

Прем’єра «Казок Гофмана» — це не лише повернення до французької класики. Це доказ, що українське мистецтво — невичерпне. Що в кожній сцені, у кожному русі, у кожній ноті є частинка нашої сили.

Іван Уривський привніс у класику щирість і філософію молодого режисера, який не боїться запитань, мислить глобально, але відчуває українське серцем. Його вистава — це не відповідь, це дзеркало. І, дивлячись у нього, кожен глядач бачить себе.

Опера може сподобатись, може викликати суперечливі почуття. Але вона нікого не залишає байдужим. І це, мабуть, найвища оцінка для мистецтва.

Національна опера України ще раз довела: талановита Україна — не гасло, а жива реальність. Ми — нація митців, здатна створювати світло навіть з-поміж пітьми.

Антоніна Ліннік

Світлини надані пресслужбою Національної опери України.